Життєва історія
Свого часу мені довелося зіткнутися з людиною цікавої долі – садівником-селекціонером Л. І. Тараненко. Але мова зараз піде не про цього феноменального вченого. Я розповім, як Лілія Іванівна познайомила мене з іншою українською легендою садівництва – родиною Симиренків, які вивели унікальний сорт яблук – «Ренет Платона Симиренка». Власне, познайомила і з самим яблуком. З тих пір, а пройшли вже десятиліття, «симиринка» не зникає з нашого сімейного столу. Її солодкуватий смак з легкою кислинкою з моєї подачі припав до смаку багатьом друзям і знайомим.
Нарис про Тараненко був опублікований. Його навіть відзначили. Однак тільки мені відомо, як важко було «вивудити» з моєї героїні факти про її роботу та особисте життя. Кожну відповідь на моє запитання вона незмінно перекладала на розповідь про сім’ю Симиренка. Безумовно, мені було цікава і ця тема. У той час інформація про Симиренка замовчувалася.
Я запитав у Лілії Іванівни про причини. Вона спочатку відмахнулася, а потім із застереженням – «не для публікації» – відповіла: їх зарахували до ворогів народу. Насправді – Симиренки володіли величезним родовим талантом, завзятістю і працьовитістю. І непростою, треба зауважити, долею. Ось, не пам’ятаю, хто сказав, що життя кожного з нас – це сюжет для невеликого оповідання. (Я нагадав: слова належать Чехову).
Так от, історія родини Лева Симиренка настільки драматична і насичена подіями, що цілком могла б стати основою для гарного роману. Його предок – Степан Андрійович у молодості був козаком. Відвоювавши своє, вирішив осісти на землі, завести сім’ю. Справи його йшли в гору. Але тут сталося так, що треба було присягати на вірність Катерині II. Козак Симиренко відмовився, і негайно позбувся і привілеїв, і майна. Щоб вижити, Степану довелося возити сіль з чумаками.
Коли він помер у дорозі, його дружина і шестеро дітей стали кріпаками. Серед них був Федір – Дід Лева. Йому доля широко посміхнулася. Він домігся, щоб йому дозволили орендувати млин. З доходу Федір зміг викупити з кріпацтва не тільки себе, але і всю численну сім’ю. Незабаром він став мало не засновником промислового цукроваріння в Російській імперії. Погодьтеся, вельми непогано для колишнього кріпака.
Як розвивалися події
На початку своєї кар’єри, працюючи над селекцією яблук, я кілька разів їздила на колишній «Платонівський хутір». Звичайно, від того знаменитого хутора нічого не залишилося. Все зруйнували. Але ж, знаєте, Платон побудував тут сучасний завод. Такого не було в Європі. Робітники у нього користувалися самими просунутими правами. Зубожіле село перетворив на невеличке цивілізоване містечко. Тут вуличні газові ліхтарі з’явилися раніше, ніж у Петербурзі.
Недивно, що син Платона – Лев, або як його звали в сім’ї – Левко, пішов стежкою свого батька. Спершу вирішив отримати фізико-математичну освіту в Києві, але любов до садівництва переважила – перевівся на природничий факультет Одеського університету. Характер Левко успадкував від свого діда – був бунтарем. За час навчання його тричі заарештовували як активного революціонера.
Сидів у в’язницях, але як тільки виходив, приймався за старе. Зрештою, його заслали на вісім років в Красноярськ, а потім ще далі – в Іркутську область. Але і там він знайшов заняття до душі. Вирощував фруктові дерева, виноград, пальми, закладав оранжереї. Ділився своїми відкриттями у пресі, в тому числі й зарубіжній.
У підсумку Лев Симиренко став справжньою знаменитістю. Після заслання повернувся в рідне село. На той час Платон Федорович вже помер.
Повернувшись, Лев точно знав, чому присвятить життя – яблукам. Те саме зелене яблуко в саду батька він помітив ще до заслання. Як воно там з’явилося – не знав. Можливо, це був старий, забутий сорт, а, може, воно народилося від випадкового посіву зерна в садах «Платонового хутора».
Скажу тепер від себе. І за радянських часів тривало шельмування садівників Симиренка: назву сорту було заборонено вживати в наукових працях, на наукових конференціях, у вузах. Однак в народі сорт наполегливо продовжували називати – «Ренет Симиренка». Але не так щасливо, як у яблука, склалася доля самого Лева Платоновича Симиренка. Його, 65-річного, застрелили у власному будинку на очах у рідних у 1920 році.
Завершення історії
Офіційна версія – бандити. Але жителі села стверджують – справа рук НКВС. Вчений не був прихильником нового режиму. Не менш трагічна і доля його сина Володимира. Він був професором, засновником Інституту помології. У 1933 році його заарештували за нібито участь у «антирадянській терористичній організації». Засудили на 10 років в’язниці, а в 1938 році розстріляли як «ворога народу».
Олександр СОЛОМКА.
Інші життєві історії: Яблучний бенкет та Яблука і мед – символ серпня.
Також читати:
