ПОЛІТ БДЖОЛИ

0
108
український прапор
Реклама

Читати російською мовою

Можливо, погляд у спину людині, що йде від вас назавжди – найстрашніше, що доводиться пережити.

Костянтин ПАУСТОВСЬКИЙ.

На війні як на війні. Це не лише радість перемог чи гіркота поразок. Це передусім біль. Страшний, невиліковний, непоправний. Біль втрат. Рідних і близьких кожному людей. Знайомих і не зовсім. Полеглих і тих, хто пропав безвісти. Це важко усвідомлювати, але це так.

Аби все це усвідомити, потрібен час. Який прийде, коли доведеться лікувати та зализувати рани. Рахувати не лише матеріальні, а й людські втрати. Відбудувати зруйноване можна. Скалічене вилікувати. Загиблих – ніколи не повернути.

У мене були знайомі та друзі у Маріуполі, Волновасі, Сєвєродонецьку, Щасті, Лимані, Ізюмі… Про багатьох з них я досі нічого не знаю, бо вони не виходять на зв’язок. Живі чи мертві? Зниклі безвісти чи скалічені? Можливо, потребують допомоги? Але у відповідь – лише невідомість…

У стрічці новин Фейсбуку щодня читаю про героїчні вчинки наших вояків, з сумом дізнаюся про чергові варварства російських окупантів на моїй рідній землі, бачу фотографії щасливих людей, які назавжди застигли на світлинах. Їх розшукують рідні та близькі. Особливо багато таких фото людей, які зникли в Маріуполі. Усвідомлюю, що я їх ніколи й ніде не зустріну. Вони – частинка тих жертв, які унесла війна. Рахунок йде на тисячі, десятки тисяч. Їм, на жаль, уже неможливо допомогти. А вони ж – чиїсь доньки і сини, дружини і чоловіки, матері та батьки, дідусі та бабусі, онуки і правнуки… Багато з них не мають навіть власних могил. Ці страхіття принесла в Україну війна з російськими фашистами.

Вони, як німий докір для тих, хто залишився жити. Як нагадування всім про те, що нам просто пощастило. Хтось своєчасно встиг евакуюватися в безпечне місце, а хтось цим знехтував. І більше нічого – щасливий випадок. Мабуть, багато з нас ще довго шукатимуть відповідь на те, чому я залишився живий, а ці молоді, сповнені сил та енергії молодики – ні? Марно шукати, бо немає ніякої відповіді. Бо так вирішив снаряд чи бомба, ракета чи куля, які розірвалися не біля вашого, а біля сусіднього будинку. Для когось підвал чи укриття стали сховищем, а для когось – братерською могилою. Хтось пішов у пошуках води чи їжі й залишився живим, бо саме в цей момент у його квартиру прилетів снаряд, а хтось загинув лише тому, що виявився надто відважним чи безрозсудним. 

Кажуть, що війна все спише. Нічого подібного! Не спише. Ніколи. Вона ще довго кровоточитиме в кожному з нас. У дітей, в яких відібрали щасливе дитинство. У літніх людей, яким спаплюжили спокійну старість. У молодих і працездатних, яких зробили тілесними та моральними каліками. Це усвідомлення прийде згодом, коли війна скінчиться. Настане мир, але не буде вже тієї тиші. Спокійної, довоєнної. Тиша тепер буде лякаючою і примарною. Оманливою. Бо життя з непередбачуваними ординцями буде завжди тривожним, навіть якщо і відгородимося від них стіною. На кшталт китайської. Бо мури можна завжди порушити, а мізки й цивілізовану ментальність варварам не вставиш. Вони манкурти, яких від народження нагородили бракованим геном, і цей хрест їм нести до повного знищення з теренів землі.

Але то їхні проблеми. Їхня біда. Шкода, що скільки ще непоправних бід і скільком народам вони встигнуть принести? А нам, як казав один відомий український поет, своє робити. Ми все перенесемо, все здолаємо, як і раніше, впродовж уже скількох століть. Бо ми – нація вільних людей. Вони ж – тупа, сіра, закріпачена маса. Тож кожному, як кажуть, своє. І нам з такими сусідами – не по дорозі.

У космічному науковому центрі НАСА в США висить плакат з бджолами, на якому написано: «Аеродинамічне тіло бджоли не пристосоване літати, але добре, що бджола про це не знає».

Згідно з законами фізики, аеродинамічними принципами, ширина крил у цих комах надто мала, аби утримувати величезне тіло бджоли у польоті. Але бджола цього не знає – вона взагалі нічого не знає про фізику і просто летить. Попри все. Багато разів за день, та ще й приносить до вулика нектар, аби годувати величезну сім’ю. І нас з вами.

Україна нині схожа за одну колективну, згуртовану, міцну і працездатну (боєздатну) бджолу. Бо за всіма військовими показниками: чисельністю населення та армії, кількістю і якістю озброєння, площею території, економічним потенціалом –
ми теоретично не здатні протистояти такому агресивному монстрові. Але ж протистоїмо уже який час! І не просто протистоїмо, чинимо відчайдушний опір, а й завдаємо нищівних ударів, виводячи з ладу живу силу і техніку ворога. За законами логіки ми не можемо «літати», але ж летимо, та ще й як! Бісимо і виводимо з себе самовпевнених бовдурів. Попри всі труднощі, доводимо всьому світові, що правда і перемога за нами! А невмиваній Росії з її розумом цього ніколи не зрозуміти, бо в порівнянні з Україною вона – звичайний шершень, у якого й крила на вигляд більші, але літати йому не під силу. А це – суттєва різниця.

Володимир Заїка, редактор всеукраїнського тижневика «Хазяїн».

 

Передплата-2022

В усіх відділеннях Укрпошти (де не йдуть бойові дії) триває передплата газети «Хазяїн», яку можна оформити з будь-якого місяця за пільговими цінами та на вигідних умовах. Залишаймося й надалі разом!

Редакція.

МАГНІТНІ БУРІ
У СЕРПНІ:
2, 3, 10, 13, 14, 16, 22, 29.

Веббанер Хозяин Укрпошта
Купуйте електронні версії наших нових видань

Що дає підписка на оновлення нашого сайту

Слідкуйте за нами в Facebook та Telegram

Також читати:

Оставьте ответ