Лебедина пісня

0
97
Лебединая песня
Реклама

Читати російською мовою

Цитата номера
Світ знищать не ті люди, які творять зло,
а ті, які спостерігають за цим, нічого не роблячи.
Альберт ЕЙНШТЕЙН.

На початку лихих 90-х років минулого сторіччя багатьох сколихнув несамовитий сюжет на одному з телеканалів, в якому показали, як на весіллі крутого нувориша з шиком і пафосом подали на столи дванадцять засмажених лебедів. І, уявіть собі, ніхто при цьому не поперхнувся, а, навпаки, все пройшло на ура.

Подібні пережитки кам’яного віку, на жаль, не рідкість і в наш час. Кілька років тому був свідком того, як на місцевому ставку залишилася зимувати лебедина сім’я через те, що у самки було поранено крило. Жалісливі люди пригріли граціозних птахів, вилікували не тільки крило, а й допомогли пережити сувору зиму, поселивши лебедів в тепле приміщення з домашньою птицею і поставивши їх на забезпечення. Кілька років поспіль вдячні лебеді потім незмінно поверталися в наші краї, на радість всім, особливо дітям. Поки одного разу п’яна компанія потіхи заради не скрутила шию одному лебедю і не засмажила його на багатті в якості закуски. З тих пір цих птахів у тутешніх краях не стало.

Здавалося б, рядова історія. Скільки подібних прикладів можна навести? Хоча корені у неї стародавні. У німецького композитора Карла Орфа є симфонічна кантата під назвою «Плач печеного лебедя». Історія її створення така. У трактирі тодішні студенти збираються поласувати цим птахом, який і в Середньовіччя вважався престижною дичиною. Лебідь просить пожаліти його. Але зголодніла молодь без докорів сумління з’їдає нещасного лебедя. Ця сцена, що спливла в уявленні композитора, ні за яких обставин не повинна повторюватися в реальному житті, тому що навіть живі та здорові лебеді по суті своїй майже… безголосі.

Як дотепно зауважив один знайомий захисник живої природи, біда тварин і птахів полягає в тому, що вони не володіють людською мовою і не мають своїх представників у парламентах і урядах. Захистити їх можемо тільки ми, люди, якщо не будемо перетворюватися на звірів. І справа нашої совісті – почути неіснуючу лебедину пісню і вчинити не так, як власник середньовічного трактиру або п’яна гоп-компанія на згаданому ставку.

В одній старовинній притчі згадується про те, як лебідь співає передсмертну пісню, вкладаючи в неї всю свою душу. Це повір’я було відомо ще в Стародавній Греції, зокрема, Есхілу, про що він згадує в своїх творах. Образ вмираючого лебедя відобразили у своїх творах Леся Українка, Олександр Олесь, Михайло Стельмах. Ще не так давно хітом була пісня Євгена Мартинова «Лебедина вірність», багато хто зі сльозами на очах дивився фільм «Не стріляйте в білих лебедів!». Відомі творці в різні часи олюднювали лебедя, наділяючи його рисами мислячої істоти, підкреслюючи граціозність, вірність в подружньому житті.

…Нещодавно рибалили з друзями. Сніг і лід на той час вже зійшли з водойми, по берегах все наполегливіше зеленіла трава і дивився на світ здивованими жовтими очима горицвіт на схилах. Ранкове сонечко вже позолотило верхівки прибережного лозняка. І раптом… Ми застигли в захопленні з розкритими ротами, боячись поворухнутися. Прямо над нами летіли лебеді. Ви хоч раз в житті чули, як летять лебеді?! Ні, голосів вони не подають, як інші їх перелітні побратими, а тільки помахами сильних білих крил народжують виразний мелодійний звук, тривожний і в той же час ласкавий і заспокійливий. Відчуття таке, ніби тремтять на вітрі випрані простирадла.

Лебедів було вісім. Ключем, один за іншим, вони ніжно летіли на південь над затоном, що прокидався. Прямували до своєї мети, тільки їм відомим маршрутом. Через хвилину сонце вже повністю зійшло і щойно побачене диво розтануло в золотистому серпанку. А ми ще довго не могли прийти в себе…

Володимир Заїка,
редактор всеукраїнського тижневика «Хазяїн».

Рядки з листів


З однієї бульби

Щорічно намагаюся дістати і випробувати нові сорти картоплі. Зазвичай використовую для цього по 2-3 бульби кожного сорту. Хоча фахівці радять, що для правильної оцінки новинки необхідно як мінімум не менше десяти рослин. Я ж роблю так.

Укладаю бульби в ящики з парниковою землею і даю прорости вічкам. Потім ріжу паростки разом з утвореною мочкою коренів і висаджую живці в стаканчики. Бульби ж знову поміщаю в ящики. Роблю так не більше двох разів, інакше бульби сильно ослабнуть і не встигнуть дати урожай.

Готову розсаду і вкорінені бульби переношу в плівковий парник під дуги, а коли мине загроза весняних заморозків і зворотних холодів, висаджую на грядки. Прийом зручний, а головне – економний: і нові сорти випробовую, і багато місця для цього не потрібно, і витрати мінімальні.

В. А. ВОЛОЩУК,
м. Прилуки
Чернігівської обл.

Веббанер Хозяин Укрпошта
Купуйте електронні версії наших нових видань

Що дає підписка на оновлення нашого сайту

Слідкуйте за нами в Facebook та Telegram

Також читати:

Оставьте ответ