У пошуках щастя

0
57
В поисках счастья

Читати російською мовою

Цитата номера
Люди думають, що будуть щасливими,
якщо переїдуть в інше місце.
А потім виявляється,
куди б ти не переїхав,
ти береш з собою себе.
Ніл Гейман.

Ще з дитинства засвоїв народну приказку, яку часто любили повторювати дорослі: «Добре там, де нас немає!» Вже потім почали жартувати щодо того, що «де нас немає, там, дійсно, добре». Але я не про це.

Пригнічує те, що багато моїх земляків (і не тільки молодь, а й люди у віці) в останні роки часто-густо виїжджають на заробітки за кордон. В основному в Польщу, рідше в Словаччину, Італію, Португалію та інші країни. Добре влаштуватися і пристойно заробити вдається не всім, більшість же заробітчан згодом розчаровуються і повторно туди не їдуть: адже працювати доводиться від темна до темна, ніякими правами вони там не користуються, до того ж трапляються різного роду казуси, аж до кримінальних.

Напередодні Нового року Олександрівку на Донеччині сколихнула сумна звістка: у Польщі зник 21-річний хлопець, який поїхав туди на заробітки в листопаді минулого року. Що з ним, де він знаходиться, чи живий? – невідомо досі. Поліція начебто шукає зниклого, але поки безрезультатно. Рідні та близькі в невіданні і в розпачі.

Хоча чимало прикладів й іншого порядку: з утворенням Олександрівської об’єднаної територіальної громади два роки тому тут відбуваються разючі зміни – реконструюються і оснащуються сучасним обладнанням школи і дитячі садки, фельдшерсько-акушерські пункти, за цільовою програмою побудовано близько двадцяти футбольних полів зі штучним покриттям, створюються спортивні майданчики, будується підприємство з переробки твердих побутових відходів і багато іншого. На тлі таких змін виникають нові робочі місця, освоюються нові виробництва і технології. Здавалося б, бери і роби!

Багато людей так і роблять. Сергій Кайдаш із села Степанівка першим показав приклад, вигравши тендер за програмою «Донецький куркуль» і тепер успішно вирощує часник. А Олександр Кисненко з села Петрівка-1 зайнявся виробництвом ранніх овочів, розсади та зелені. Завдяки участі у грантових проектах, спорудив на своєму подвір’ї цілий тепличний комплекс, що забезпечує місцеву торговельну мережу, школи та садочки цілий рік екологічно чистими огірками та помідорами.

Паростки нового все сміливіше і сміливіше пробивають собі дорогу, потрібно їх тільки вчасно помічати і всіляко підтримувати. Тоді й не будуть наші люди масово виїжджати на чужину в пошуках кращого життя. Власні амбіції можна реалізувати і в рідній Вітчизні, було б бажання. Бажання діяти і працювати, не чекаючи манни небесної.

На підтвердження сказаного наведу ще один приклад. Нещодавно дізнався про «Ангелу Меркель» із села Заболотці Львівської області – так місцеві жартома називають свою голову ОТГ Марію Дискант, яка за короткий час зробила зі свого села «маленьку Німеччину». Вона вмовила селян об’єднатися в Молочний кооператив, хоча спочатку ніхто не хотів працювати разом. Всі чекали, що хтось інший прийде і за них все зробить. На старенькому ровері Марія щодня об’їжджала довколишні села, розмовляла з людьми, терпляче роз’яснювала. І таки вмовила!

Спочатку в новостворений кооператив увійшла всього… одна вулиця, а тепер у ньому – 18 сіл! Відчуваєте різницю? У них тепер власний фірмовий магазин у м. Броди, на черзі відкриття ще одного. У нинішньому році почали будівництво заводу з переробки молочної продукції. Центр Заболотців тепер нагадує доглянуте європейське місто, а місцева школа не гірша за столичні. Але головне – в громаду почала повертатися молодь з-за кордону. «А навіщо нам Польща, якщо вдома робота є?!»- тепер щиро дивуються місцеві хлопці та дівчата. І, дійсно, навіщо?

Виявляється, і на рідній землі можна гідно жити, варто тільки до цього докласти власні руки. Хотілося б, щоб таких прикладів було якомога більше. Тоді і все налагодиться, в кращу, зрозуміло, сторону.

Володимир Заїка,
редактор всеукраїнського тижневика «Хазяїн».

Несприятливі дні в березні: 13, 16, 19, 21, 22, 28.

Рядки з листів


Все в наших руках

У нас, як і у багатьох в Україні, є дачна ділянка – шість соток «золотої землі». Тут ми вирощуємо овочі, фрукти і квіти. Часто користуємося порадами з «Хазяїна».

У лихі 90-і роки минулого століття дача нас тільки і врятувала. Я посадила тоді багато тюльпанів, нарцисів, гіацинтів, хризантем, лілій, ромашок, троянд… Дехто при цьому багатозначно крутив пальцем біля скроні, але квіти тоді врятували нас не тільки від депресії, а й підтримали матеріально.

Ми любимо свою землю, все, що на ній росте. Одним словом, закохалися в маленький куточок нашої прекрасної України. І я не розумію тих, хто приречено опускає руки. Все залежить від нас самих.

Н. І. Ващенко,
м. Бердянськ
Запорізької обл.

Купуйте електронні версії наших нових видань

Що дає підписка на оновлення нашого сайту

Слідкуйте за нами в Facebook та Telegram

Також читати:

Оставьте ответ