Цитата номера
Люди думають, що будуть щасливими,
якщо переїдуть в інше місце.
А потім виявляється,
куди б ти не переїхав,
ти береш з собою себе.
Ніл Гейман.
Ще з дитинства засвоїв народну приказку, яку часто любили повторювати дорослі: «Добре там, де нас немає!» Вже потім почали жартувати щодо того, що «де нас немає, там, дійсно, добре». Але я не про це.
Пригнічує те, що багато моїх земляків (і не тільки молодь, а й люди у віці) в останні роки часто-густо виїжджають на заробітки за кордон. В основному в Польщу, рідше в Словаччину, Італію, Португалію та інші країни. Добре влаштуватися і пристойно заробити вдається не всім, більшість же заробітчан згодом розчаровуються і повторно туди не їдуть: адже працювати доводиться від темна до темна, ніякими правами вони там не користуються, до того ж трапляються різного роду казуси, аж до кримінальних.
Напередодні Нового року Олександрівку на Донеччині сколихнула сумна звістка: у Польщі зник 21-річний хлопець, який поїхав туди на заробітки в листопаді минулого року. Що з ним, де він знаходиться, чи живий? – невідомо досі. Поліція начебто шукає зниклого, але поки безрезультатно. Рідні та близькі в невіданні і в розпачі.
Хоча чимало прикладів й іншого порядку: з утворенням Олександрівської об’єднаної територіальної громади два роки тому тут відбуваються разючі зміни – реконструюються і оснащуються сучасним обладнанням школи і дитячі садки, фельдшерсько-акушерські пункти, за цільовою програмою побудовано близько двадцяти футбольних полів зі штучним покриттям, створюються спортивні майданчики, будується підприємство з переробки твердих побутових відходів і багато іншого. На тлі таких змін виникають нові робочі місця, освоюються нові виробництва і технології. Здавалося б, бери і роби!
Багато людей так і роблять. Сергій Кайдаш із села Степанівка першим показав приклад, вигравши тендер за програмою «Донецький куркуль» і тепер успішно вирощує часник. А Олександр Кисненко з села Петрівка-1 зайнявся виробництвом ранніх овочів, розсади та зелені. Завдяки участі у грантових проектах, спорудив на своєму подвір’ї цілий тепличний комплекс, що забезпечує місцеву торговельну мережу, школи та садочки цілий рік екологічно чистими огірками та помідорами.
Паростки нового все сміливіше і сміливіше пробивають собі дорогу, потрібно їх тільки вчасно помічати і всіляко підтримувати. Тоді й не будуть наші люди масово виїжджати на чужину в пошуках кращого життя. Власні амбіції можна реалізувати і в рідній Вітчизні, було б бажання. Бажання діяти і працювати, не чекаючи манни небесної.
На підтвердження сказаного наведу ще один приклад. Нещодавно дізнався про «Ангелу Меркель» із села Заболотці Львівської області – так місцеві жартома називають свою голову ОТГ Марію Дискант, яка за короткий час зробила зі свого села «маленьку Німеччину». Вона вмовила селян об’єднатися в Молочний кооператив, хоча спочатку ніхто не хотів працювати разом. Всі чекали, що хтось інший прийде і за них все зробить. На старенькому ровері Марія щодня об’їжджала довколишні села, розмовляла з людьми, терпляче роз’яснювала. І таки вмовила!
Спочатку в новостворений кооператив увійшла всього… одна вулиця, а тепер у ньому – 18 сіл! Відчуваєте різницю? У них тепер власний фірмовий магазин у м. Броди, на черзі відкриття ще одного. У нинішньому році почали будівництво заводу з переробки молочної продукції. Центр Заболотців тепер нагадує доглянуте європейське місто, а місцева школа не гірша за столичні. Але головне – в громаду почала повертатися молодь з-за кордону. «А навіщо нам Польща, якщо вдома робота є?!»- тепер щиро дивуються місцеві хлопці та дівчата. І, дійсно, навіщо?
Виявляється, і на рідній землі можна гідно жити, варто тільки до цього докласти власні руки. Хотілося б, щоб таких прикладів було якомога більше. Тоді і все налагодиться, в кращу, зрозуміло, сторону.
Володимир Заїка,
редактор всеукраїнського тижневика «Хазяїн».
Несприятливі дні в березні: 13, 16, 19, 21, 22, 28.
Рядки з листів
Все в наших руках
У нас, як і у багатьох в Україні, є дачна ділянка – шість соток «золотої землі». Тут ми вирощуємо овочі, фрукти і квіти. Часто користуємося порадами з «Хазяїна».
У лихі 90-і роки минулого століття дача нас тільки і врятувала. Я посадила тоді багато тюльпанів, нарцисів, гіацинтів, хризантем, лілій, ромашок, троянд… Дехто при цьому багатозначно крутив пальцем біля скроні, але квіти тоді врятували нас не тільки від депресії, а й підтримали матеріально.
Ми любимо свою землю, все, що на ній росте. Одним словом, закохалися в маленький куточок нашої прекрасної України. І я не розумію тих, хто приречено опускає руки. Все залежить від нас самих.
Н. І. Ващенко,
м. Бердянськ
Запорізької обл.
Що дає підписка на оновлення нашого сайту
Слідкуйте за нами в Facebook та Telegram
Також читати:
