Цитата номера
Усюди маки свічками печалі горять.
Джон МАККРЕЙ,
канадський військовий лікар,
поет.
Ми вже не раз писали про те, що клімат на Землі за останні роки зазнав істотних змін. І хоча це ні для кого вже давно не секрет, вчені досі ламають голови над погодними феноменами: чи то природа потихеньку божеволіє, чи то ми, які живемо на цій грішній землі?
Поряд з іншими примхами багато хто помітив небувалу кількість польових маків, які, здавалося, вже зовсім зникли з лиця планети і в багатьох країнах були справедливо занесені до Червоної книги природи. А тут в останні роки
Немов крапельки крові на тілі землі
Червоні маки в полях зацвіли…
І, що характерно, навіть старожили, досвідчені агрономи не можуть пояснити причину масового заселення українських степів польовими маками. Особливо зримо це спостерігається в прифронтовій смузі в Донбасі, в місцях, де йшли бої, а також в так званій «сірій зоні».
Як тільки пригріло ласкаве сонечко, буквально за один тиждень до початку травня всі поля стали червоними! В окремих місцях на хлібних нивах маків навіть більше, ніж пшеничних або ячмінних колосків!
«Я раніше нічого подібного не бачив, – чесно зізнався давній друг дитинства, який все життя пропрацював механізатором. – Правда, старі раніше згадували, що подібне нашестя червоних маків спостерігалося після завершення Другої світової війни. З часом, однак, коли поля після бойових дій розорали і облагородили, маки поступово пішли з полів і лугів. Тепер, можливо, вони повернулися як пролиті краплі крові на полях нинішніх битв», – робить сумне припущення мій співрозмовник.
Спробував знайти пояснення даному феномену в народних переказах, легендах, притчах, яких предостатньо не тільки у нас. Виявляється, після закінчення Першої світової війни в Британії, Франції, Німеччині народилася традиція носити в день поминання загиблих героїв польові маки в петлицях одягу. Тоді ж зародився звичай продавати червоні польові квіти, а виручені гроші направляти на допомогу дітям-сиротам і дружинам загиблих солдатів.
Польові маки і червоні анемони – символ весни в Ізраїлі. Зовні вони дуже схожі між собою. Правда, потрібно мати на увазі, що календарні пори року в Ізраїлі не збігаються з нашими, і весна в тому числі. Там вона починається з цвітінням маків і анемон, а розпускаються вони в лютому.
Польові маки ростуть скрізь: в полях, на городах, пустирях, уздовж доріг, на лісових узліссях і навіть біля моря. Одного разу довелося бачити їх червоний розлив на Азовському узбережжі – на Бердянській косі: неповторне видовище! І що характерно, їх ніхто не садить, не поливає, не доглядає, а вони ростуть скрізь. Самі. І коли буйно розквітають, немов говорять нам: «Ми прийшли, а з нами – і весна!»
Щовесни червоні маки, як краплі крові, проступають на тілі Землі. Кажуть, вони ростуть на крові загиблих солдатів. З кожної краплі розквітає одна червона квітка. Якщо вірити цьому, стає зрозуміло, чому помітно більше стало польових маків в Україні. І не тільки в донецьких степах.
…У травневі святкові дні поверталися з гостей через Дніпропетровську та Харківську області. І по дорозі побачили справжнє диво – червоні маки до обрію! День був похмурим, небо затягнуте хмарами, дув прохолодний вітерець, тому квіти не особливо виділялися на тлі буйної зелені. Так собі, червоні точки серед хлібного моря. І раптом в маленькому просвіті серед хмар з’явилося сонце. Як же засяяли в його променях червоні пелюстки! Всі завмерли в заціпенінні, навіть діти притихли: просто стояли і захоплено дивилися. І ні в кого не піднялася рука рвати таку красу. Помилувалися, пофоткалися і поїхали.
Маки, маки, червоні маки,
Червона пам’ять землі…
Згадали загиблих на полях битв. Схилили голови перед їх світлою пам’яттю. Адже завдяки їм ми з вами сьогодні живемо.
Володимир Заїка,
редактор всеукраїнського тижневика «Хазяїн».
Рядки з листів
Підтримка допомагає
Живу одна (чоловік помер, я – інвалід з дитинства), часто хворію, але духом не падаю. Доглядаю за городом, тримаю птицю, курочки добре несуться, собачки на дворі, кішечки. За всіма потрібно доглядати, але все ж з ними веселіше.
«Хазяїн» передплачую вже багато років, з багатьма через газету подружилася. У минулому році багато людей висилали мені безкоштовно насіння овочів – огірків, помідорів, моркви, кавунів, динь, все добре вродило, зробила багато заготівель на зиму, зайве пороздавала людям. Дякую газеті за увагу до своїх передплатників і всім, хто її читає. Скільки буду жити, стільки і буду передплачувати улюблене видання, яке допомагає багатьом виживати в такий важкий час. Нехай добро всім віддається сторицею – без цього нині так важко.
Л. П. ЄЛІСЕЄВА.
с. Віролюбівка,
Костянтинівський р-н
Донецької обл
Купуйте електронні версії наших нових видань
Що дає підписка на оновлення нашого сайту
Слідкуйте за нами в Facebook та Telegram
Також читати:
