Під куполом неба

0
117
Под куполом неба
Реклама

Читати російською мовою

Цитата номера
Якщо я маю іншу думку, це не означає,
що я ваш ворог або ідіот.
Це просто означає, що я маю іншу думку…
Едвард Радзинський.

Скільки існує людство, стільки існує і релігія. У різні часи до неї ставилися по-різному. Наприклад, Наполеон стверджував, що «релігія – це те, що утримує бідних від вбивства багатих». Більшовики і зовсім скільки років заперечували існування Бога і стверджували, що релігія – опіум для народу, насаджуючи поголовно войовничий атеїзм. В історії залишилися і багаття інквізиції, і розкольницькі бунти, і старообрядництво, і ще багато чого. Але, незважаючи на всі заборони і гоніння, репресії і утиски, релігія, проте, жива, а паства продовжує вірити. Інша справа, в кого і як?

Багато поколінь людей були насильно відлучені від церкви, але, як в результаті виявилося, не від Бога. Свіжі ще в пам’яті радянські часи, коли храми перетворювали на склади і комори, забороняли не те що відзначати, але навіть згадувати про церковні свята. Покійна бабуся при цьому не втомлювалася повторювати: «Не обов’язково ходити до церкви і строго дотримуватися всіх церковних свят, але обов’язково жити з Богом в душі і чинити по-божому». Церкви, до речі, в нашому селі і в усьому районі не було з 30-х років минулого століття і до розвалу Радянського Союзу. Хоча віра в народі залишалася, але її з відомих причин і не афішували.

Вірити можна по-різному. Тихо, непомітно, смиренно. Або помпезно, показово, пафосно. Хизуючись на телебаченні і при цьому неправильно хреститися. Можна несамовито, до самозабуття і самокатування, по кілька годин на день, звівши віру в ранг зобов’язалівки, чим особливо грішать новоявлені самопроголошені і невизнані «церкви» (а попросту – секти), яких розплодилося в останні роки немов риби в каламутній воді.

Головне, щоб людина вірила. Щиро і від душі. Усвідомлено і самостійно, без будь-якої агітації і насильства. Тому що віра і насильство – несумісні. Мене, наприклад, коробить, коли на вулиці або в парку, іншому громадському місці зупиняють різного роду «свідки», представники якоїсь «доброї звістки» або «нової віри» і намагаються залучити до своїх лав, тикаючи при цьому різні брошурки, листівки, календарі. Свої збіговиська новоявлені месії проводять барвисто, шумно (треба віддати їм належне), влаштовуючи подібні шоу, схожі більше на дискотеки, ніж на молитви, в великих залах або на стадіонах. Організовують підвози немічних і убогих, убитих горем і злиднями людей, заманюючи їх періодичною роздачею гуманітарних продуктових наборів та закордонного секонд-хенду.

Все це нагадує лихі 90-ті роки, тепер, схоже, настала нова хвиля, пов’язана з військовим становищем і розрухою, зубожінням народу і відсутністю будь-яких реальних перспектив. А святе місце, як відомо, порожнім не буває. І що характерно (а, може, і прикро), що з щирою вірою зв’язку тут мало.

Пригнічує і те, що тепер пішла якась мода на релігію і віру. Особливо серед політиків, олігархів, депутатів, для яких відвідування храму стало своєрідним атрибутом. Як додаток до посади або приналежність до певної касти.

Вірити чи не вірити? – справа кожного з нас. До речі, в розвинених країнах (Франція, Чехія, Німеччина, Прибалтика та інших) офіційне число віруючих не перевищує 5-8%. Ставитися до цього слід терпимо і з розумінням, а державі не втручатися в справи віруючих, що, до речі, закріплено в Конституції. Один мій хороший товариш на питання, чи вірить він у Бога, не замислюючись, відповів: «Я вірю в дружбу!» Зрозуміти його можна: людина виховувалася в той час, коли храми палили, а священиків розстрілювали. До віруючих він ставиться з повагою і навіть, як зізнався, трошки їм заздрить. А себе ось уже переламати не в силах. «Це все одно, що зізнатися в тому, що життя прожите не так, – резюмував він. – Але для цього потрібна велика сила волі. Та й яка, власне, різниця, ходжу я до церкви чи ні, до якої конфесії відношу себе, регулярно молюся або тільки у свята. Головне – 
жити за біблійними заповідями».

Коментувати нічого не беруся, а тільки приведу відомі рядки нашого славного Кобзаря – Т. Г. Шевченка, який мудро сказав:

Не хочу ваших я церков,
Молитви рабської не треба,
Мій храм – природа, купол неба.
Для ряс і золотих оков
У ньому вільних місць немає,
Бог без попів благословляє
Молитву щиру…

Володимир Заїка,
редактор всеукраїнського тижневика «Хазяїн».

Вірш-молитва


Дякую, боже!

Дякую, Боже, що вранці встаю!
Дякую, Боже, що світ пізнаю!
Дякую, Боже, що можу ходити!
Дякую, Боже, що можу робити!
Дякую, Боже, що чую і бачу!
Дякую, Боже, за душу гарячу!
Дякую, Боже, ще за родину!
Дякую, Боже, за Україну!
Дякую, Боже, що можу терпіти!
Дякую, Боже, що можу любити!
Дякую, Боже, що в тобі живу!
Дякую, Боже, за ласку твою!

Веббанер Хозяин Укрпошта
Купуйте електронні версії наших нових видань

Що дає підписка на оновлення нашого сайту

Слідкуйте за нами в Facebook та Telegram

Також читати:

Оставьте ответ