Щаслива зима

0
45
Счастливая зима
Реклама

Читати російською мовою

Цитата номера
Сьогодні сніг іти вже поривавсь…
Ліна КОСТЕНКО.

Незважаючи на карантинні обмеження, пов’язані з епідемією коронавірусу, народ все ж був активний у пошуках свята, яке трапляється тільки раз на рік. У передноворічній і різдвяній суєті чого тільки не побачиш і не почуєш?! І веселого, і потішного, і несподіваного, і парадоксального. З усього цього розмаїття виділю лише два діалоги, які не залишили мене байдужим і підняли настрій. А в умовах пандемії – це найкращі ліки для душі.

У торговому центрі розмовляють біля прилавка зі святковими товарами бабуся і внучка.

– Що тобі подарувати на Новий рік і Різдво, моє золотце? – оксамитовим голоском запитує старенька у дівчинки.

– Щасливу зиму! – випалила вона, не замислюючись.

Продавці та нечисленні покупці (карантин все-таки!) завмерли в подиві.

– Хочу, щоб було багато-багато снігу і мороз, як у мультфільмах, – тараторила крихітка. – А ще – кататися з гірки на санчатах і лижах!

Друга зустріч відбулася на передсвятковому ярмарку. Попереду мене йшли троє чоловіків, як годиться, в масках. (За комплектацією нагадали сцену з відомого фільму «Операція И та інші пригоди Шурика»). Сумуюча біля палатки реалізаторка звернулася до них:

– Молоді люди, не проходьте повз, купуйте недорогу і якісну імпортну термобілизну!

Один з мужиків обернувся і цілком серйозно сказав:

– Якщо на додачу даєш мороз зі снігом, куплю дві пари! Інакше, куди її надягати?

Ошелешені таким поворотом справи перехожі та продавці з довколишніх палаток миттєво повернули голови в бік того, що відбувається. А трійця, як ні в чому не бувало, статечно і з почуттям власної гідності віддалялася геть. Слідом линув дружний, іскрометний сміх.

А якщо крім жартів, хто з нас пам’ятає справжню зиму? Зі снігопадами і хуртовинами, заторами на дорогах, морозами, коли скасовувалися заняття в школах (не у зв’язку з коронавірусом, а через сувору погоду). Яка тут термобілизна, якщо я сам хутряну куртку ось уже третій сезон жодного разу за зиму так і не одягав – не було необхідності.

«Згадую свої молоді роки, – пише нам Г. С. Степанець з м. Сквира Київської області. – Усі діти збігалися за село. Летіли на санках зі сніжної гори. Звідусіль чувся щасливий сміх. Мороз міцнішав. Руки і щоки червоніли. З неба сипався сніг. А їм – хоч би що! Справжнє тоді було дитинство. Золоте!».

Спасибі Галині Сергіївні за такі приємні спогади. Згадалося і своє дитинство – один до одного.

А у нашого давнього передплатника В. П. Устименка з м. Павлоград Дніпропетровської області дитинство асоціюється не тільки з зимовими забавами на свіжому повітрі, а й з прекрасними репродукціями картин відомих художників на тему зими. Особливо йому врізалися в пам’ять снігові пейзажі І. Левітана. «Високу майстерність художника оцінили свого часу багато діячів культури і мистецтва, – ділиться своїми враженнями Віктор Петрович. – Його пейзажами, і не тільки зимовими, особливо захоплювався А. П. Чехов, навіть робив спроби купити його картину «Село».

Так, красотами зими нинішньому поколінню доводиться милуватися хіба що на картинах художників, що відобразили її на віки, які ніби передчували, що такої краси більше не буде.

Хоча будемо, як завжди, сподіватися на диво, загадувати потаємні бажання під ялинкою, просити у Діда Мороза:

Хочу снігу! Хочу дива!
Щоб зима була щаслива.
Хочу свята, хочу казки,
Щоб без вірусу і маски!

А мені знову згадалася сніжна зима. Бабусина жарко натоплена піч. За вікном морозна ніч. Я лежу в теплому ліжку. Дивлюся в замерзле віконце на зоряне небо, що ледь проглядається. І тепер тільки розумію, що в тому непоказному сільському будиночку і жило справжнє щастя. Таке далеке і близьке одночасно.

Рядки з листів


Прикраса життя

Як і всі власники присадибних ділянок, живемо з землі, вирощуємо різні культури. Незважаючи на аномальну погоду останніх років, врожаї отримуємо добрі. Звичайно, доводиться багато разів за сезон розпушувати грядки, видаляти бур’яни, підживлювати рослини, поливати.

Наше нове захоплення – майструвати різні вироби з віджилих своє речей. Наприклад, якщо раніше відправляли на звалище розбитий старовинний посуд, то тепер тріснуті глечики і миски, які прийшли в непридатність, склеюємо, обсипаємо їх жовтим дрібним піском, мушлями, а потім покриваємо лаком. Із ступиці колеса спорудили піч, обклали її природними каменями. Вийшов незвичайний мангал для шашликів. Ефектно виглядає і колодязь, який ми також облагородили. Навесні знову прилетять на символічне гніздо на освітлювальній опорі лелеки.

Так ось і живемо, не горюємо, одні у всьому великому, раніше багатоголосому селі, де нині роботи немає, грошей і здоров’я – теж, а жити гарно хочеться. Ось і прикрашаємо свої подвір’я, облагороджуємо рідне село.

Л. А. КИСІЛЬОВА,
с. Осипенкове,
Бердянський р-н
Запорізької обл.

Веббанер Хозяин Укрпошта
Купуйте електронні версії наших нових видань

Що дає підписка на оновлення нашого сайту

Слідкуйте за нами в Facebook та Telegram

Також читати:

Оставьте ответ