Цитата номера
Не остывшая от зноя
Ночь июльская блистала,
И над тусклою землею
Небо, полное грозою,
Все в зарницах трепетало.
Федір ТЮТЧЕВ.
Не знаю чому, але з самого дитинства липень у мене асоціювався з ромашкою. І не тільки тому, що ми всі поголовно на ній ворожили. Ця квітка була схожа на спекотне, розжарене сонце і білі, чисті деньки, що заходять зорями один за інший. Обриваю по пелюстці-деньочку: «Любить – не любить, любить – не любить!» Такий вже він липень, кожен день – з любов’ю. Всього до всього. Всіх – всіх. Кого не візьми, куди не глянь – всі люблять. Земля – небо, трава – воду, дерева – сонце, квіти – росу, хлопець – дівчину-красу! Під цим ось пронизливо синім небом, на цій квітучій землі. Дивно прекрасній і жертовно жіночній.
Липневий день найдовший і білосніжний, як пелюстки лугової ромашки. І такий же короткий, як липнева ніч. Умаїть до тремтіння в колінах, до колення в серці, але все одно не впоратися з усіма запланованими справами, не вженешся за ним. А не наздогнати теж не можна. Тому що – липень!
Скошую вранці маленькою, немов іграшковою, косою (благо, нині їх не бракує) траву біля паркану. Коса – співає, трава-удала голова – лягає під ноги рівними рядами. Тихо, беззвучно, наче погоджуючись зі своєю незавидною долею. А повітря джерельної чистоти. Чим ще здивуєш ти мене, щедре і дзвінке золотоліття? З-під коси, не схопленою травою, падає, немов скочується в прокіс, налита сонцем з краплею щасливої сльози полуниця, яка невідомо звідки узялася (напевно, вийшла заради цікавості з грядки в палісаднику та й потрапила під лезо). Вибачаючись, жменею трави стираю з коси червоний сік, схожий на стікаючу кров.
Цей острівець я давно не косив. І більше не буду. Залишу як заповідник біля двору. Багато з нього сіна, що йде на мульчу? А радості – не осягнути. Кущик звіробою. Рожеві, маленькі дзвіночки. Вже майже розкрилися зірочки лугової гвоздики. Божа корівка на вишеньці, яка пробилася від кореня. Джмелина нірка. Вічний мир! Хіба можна турбувати таке блаженство спокою?!
А неповторна сільська вулиця?! Пустельна і безлюдна вдень, і яка перетворюється до вечора. Розмови між сусідами: біля хвіртки, через паркан. На ходу. Неквапливо-статечні. Гавкіт собак. Щебетання птахів. Веселі вигуки дітвори. Іскринки падаючої води з колонки, розбитої долонею. Вечеря в саду під акомпанемент запалювальних зірок. Ідилія. Казка.
– Казко, казко, закрий моєму онучку очі!
А він перевертається на бік, закриває повіки, млосно зітхає (теж стомився за цілий день). Але це тільки здається, що засинає. Все слухає. Варто тільки зробити спробу відійти на секунду кудись, тут же підхоплюється на ноги (де й сон подівся?):
– Дідусю, а підемо послухаємо тишу.
Знає, шибеник, що не відмовлю. І ми мовчки йдемо з ним в глибину саду. Під скрипки коників і скрип деркача в луках, що розкинулися в кінці вулиці. Спів цикад. Мерехтіння зірок.
Під розкидистим абрикосом сідаємо з ним на лавку. Він зриває листок з нахиленої гілки, вдихає її запах, дає подихати і мені. І забивається стриженою голівкою діду під підборіддя. Я продовжую розповідати йому, а він, муркочучи, немов кіт, трохи сопучи і ледь ворушачи губами, вже дивиться перший щасливий сон.
Несу його в будинок. Під мовчання саду, під мерехтіння зірок, під шарудливі звуки липневої ночі, що насувається. Несу його, як пушинку кульбаби, як росинку, як зірочку, що відбивається в джерелі.
Вдалині ледь вловимо щось гримнуло. Край горизонту убрався чи то відблиском зорі, чи то сполохами блискавки. Ти бач, подумалося: «Зірниці грають – жито поспіває!»
І здається, що немає, просто не буває більшого щастя.
Народні звичаї
Івана Купала
І ось воно знову йде, повне таємниць і надій, одне з найдавніших свят. Його обрядові прикмети – вінки з трав і гілок, що пливуть по річках, веселі хороводи, опівнічні спільні купання дівчат, хлопців, а до вечора знамення спекотного липневого сонця – полум’я багать.
Вогонь для них в старовину неодмінно добували тертям. Довіряли це найповажнішим старцям, навколо яких з оголеними головами стояли ті, що зібралися на свято, і як тільки з’являлося живе полум’я, затягували радісні співи. Дівчата в ошатному вбранні, підперезані запашними травами з вінками на головах, і хлопці у вишитих сорочках бралися за руки попарно і стрибали через жарко охоплене багаття. Вважалося, що той, хто зумів це зробити, буде сильним і міцним. А щоб бути ще й гарними, прилюдно обливалися холодною водою.
Вночі ті, хто хоробріше, йшли в глухі місця шукати квітку папороті, котра начебто з’являється в купальську ніч, і тому, хто знайде її, обіцяє щастя велике.
Інші водили хороводи на просторій галявині навколо уподобаного деревця, танцювали з веселими коломийками, катаючись, купалися у росі.
Магнітні бурі у липні: 1, 2, 3, 30, 31.
Купуйте електронні версії наших нових видань
Що дає підписка на оновлення нашого сайту
Слідкуйте за нами в Facebook та Telegram
Також читати:
- Ліки для душі
- Безцінна земля України
- А ми живемо!
- Дракон на… даху став символом однієї волинської родини
