А ми живемо!

0
57
А мы живем!

Читати російською мовою

Цитата номера
Терпіння і труд все перетруть.
Прислів’я.

При нинішньому житті багатьох все частіше і частіше відвідує ностальгія. За колишніми часами. За кращим життям. За друзями дитинства – надійними і відданими. Адже нині чеснота, взаємоповага і взаємодопомога, готовність прийти на виручку тому, хто потрапив у біду (причому безкорисливо), не в пошані. Тому і ностальгуємо, хоча не бачу нічого поганого в цьому.

У читацьких листах багато спогадів про дитинство, світлі почуття, перше кохання, батьківський дім і т. п. Хіба можна їх за це засуджувати? Звичайно ж ні. З дивно щемливим співпереживанням читав прості та щирі вірші Л. В. Громова з Вінницької області:

Мне бы в детство
на денек вернуться,
Где косички
в бантиках цветных,
В юбочке коротенькой
из ситца,
Где следы от ног
моих босых…

Повернутися, на жаль, не можна. А ось згадати, будь ласка. Це дозволяє забути на час про життєві труднощі, які з кожним роком чомусь не закінчуються, а навпаки, накопичуються, як снігова куля. Хоча і розкисати теж не годиться – від цього на душі легше не стане.

До речі, ця ж думка звучить і в листі Т. С. Чередниченко з м. Ірпінь Київської області: «Згодна з авторами тих листів в редакцію, які ніби передають свій позитивний життєвий настрій, оптимізм, доброзичливість до інших. Завжди захоплююся людьми, які вперто борються з недугами і ніколи не втрачають віри в краще. Ось і мені хочеться сказати всім: давайте будемо більш терпимими один до одного, не будемо озлоблятися, не дивлячись ні на що!»

Давайте. Не можу в зв’язку з цим обійти увагою лист Р. Ф. Міленко з м. Пирятин Полтавської області: «З дружиною ми прожили вже більше сорока років. Дружина у мене – сердечниця, їй часто доводиться «відбивати атаки» нелегкої хвороби. Хоча за професією я робочий, але довелося освоїти і шприц, щоб першу допомогу собі надавати самим. Якось один лікар проговорився, що з такими хворобами довго не живуть. Навіть операцію пропонували, на яку немає коштів. Тому ось уже скільки років і «скрипимо», ні на що не скаржимося, спростовуючи невтішний прогноз медиків. І поки це вдається».

Дай Бог вам здоров’я і оптимізму! І віри, перш за все, у власні сили, а також на підтримку рідних і близьких, всіх оточуючих вас людей. Живіть довго і щасливо всім смертям на зло!

Як тут не згадати слова поета: «Цвяхи б робити з цих людей – не було б міцніше на світі цвяхів».

А ось рядки з листа Л. Д. Ткаченко з Світловодського району Кіровоградської області: «Близько десяти років тому ми переїхали з міста в сільську місцевість. І ні про що не шкодуємо, бо цілий рік свої овочі, ягоди, молоко, м’ясо, яйця, варення-соління. Звичайно, з весни до осені тяжко працюємо на садибі, часом буває так важко, що хочеться вити, адже на зиму потрібно ще й сіно заготовити для домашньої живності, цілющі трави, гриби, дрова для пічки, гостей привітати, з внучатами поняньчитися. Але за цими клопотами про все забуваємо, тому що сили нам дає земля-матінка».

Побільше б таких рядків і думок. Побільше б таких людей. Тоді, напевно, і жилося б усім легше, і труднощів було б менше, і ми не так болісно їх помічали і на них реагували. А завершити сьогоднішню розмову з читачами хочеться знову-таки віршами:

Мне бы на денек
опять в те дали,
Где пшеница
плещется волной,
Где на ферму
к маме убегали
Наслаждаться
пеночкой парной!

Рядки з листів


Встань і йди!

У моєму житті було всякого: і доброго, і поганого. Але духом душа ніколи не падала! Жила, вчилася, працювала. Сім’я була хорошою, а чоловік турботливим. На жаль, його вже немає. Довелося все кинути, і виїхати з донькою, зятем та онуком в інші місця. Залишила друзів-товаришів, обжиті місця, рідні могили.

З відкритими обіймами на новому місці нас, звичайно ж, ніхто не зустрів. Все тут було чуже: стала впадати в зневіру. Але, напевно, Бог нам послав добрих сусідів, і я зрозуміла, що не все ще втрачено. Треба боротися! Адже ще можна пожити, годі киснути. Тому і хочу побажати всім читачам сили волі. І кожен день я повторюю свій незмінний девіз: «Вставай і йди!» Тільки вперед.

А. А. КРАСЬКО.
м. Кременчук Полтавської обл.

Назустріч мрії

За довгі роки довелося чимало поблукати по світу: і в Якутії працювала, і на Сахаліні, і в Казахстані. Тепер захотілося бути серед рідних і близьких людей.

Іноді дуже важко буває змусити себе що-небудь зробити. Потім пересилюєш це і відчуваєш, що можеш гори перевернути. Ось я мрію освоїти комп’ютер і роботу з глиною – робити керамічний посуд, горщики та глечики. І поступово втілюю це в життя. Книгу вже купила з гончарного мистецтва, залишилося придбати гончарний круг – і за роботу. Діти і внуки мене підтримують, і це дає сили.

Г. М. ШУМІЛОВА.
м. Канів Черкаської обл.

Купуйте електронні версії наших нових видань

Що дає підписка на оновлення нашого сайту

Слідкуйте за нами в Facebook та Telegram

Також читати: