Рідна мати моя, ти ночей не доспала…
Андрій МАЛИШКО.
Ці слова з «Пісні про рушник» згадалися не випадково. На ній виросло не одне покоління українців, вона стала справді народною. Її ми співаємо в хвилини радості і смутку, під час зустрічей і розставань. І, звичайно ж, в свята, під час сімейних святкувань.
А сьогодні якраз привід – адже ми відзначаємо свято весни, радості та краси – 8 Березня. Найзворушливіше і найпрекрасніше слово на світі – мама. Це перше слово, яке вимовляє дитина, та й звучить воно на всіх мовах однаково ніжно і проникливо.
Есть в природе знак святой и вещий,
Ярко обозначенный в веках:
Самая прекрасная из женщин –
Женщина с ребенком на руках!
«Діти – найдорожче для матері, у якої найдобріше і найвірніше серце, найніжніші і найласкавіші руки, які вміють все, – справедливо зауважує В. А. Гуменюк з м. Чернігова. – У вірному і чуйному материнському серці ніколи не гасне любов до своїх малят. Навіть ставши дорослими, ми все одно залишаємося для матерів дітьми».
І наш читач має цілковиту рацію. Недарма ж існує приказка, що «мати носить дитя 9 місяців під серцем і все життя в серці».
Як правий і Сергій Онищенко з м. Валки Харківської області, який впевнений в тому, що «від посмішки милої мами починається весна».
Милі наші і дорогі жінки, дозвольте від щирого серця привітати вас з цим святом і побажати вам в радісний (незважаючи ні на що) день міцного здоров’я, без якого – ну, ніяк, сімейного добробуту та злагоди. У всьому і з усіма.
Вчені підрахували, що кожна жінка, яка доглядає за чоловіком і дітьми, протягом тільки 1 року перемиває 18 тисяч ложок, 13 тисяч тарілок, 8 тисяч чашок, а загальна вага посуду, яку переносить від кухонної шафи до столу і назад, становить при цьому 5 тонн!
Вдумайтеся тільки в ці цифри!
І, звичайно ж, справа честі кожного чоловіка приєднатися хоча б в цей день до жінки-важкоатлета і перекласти пару-трійку тонн посуду на свої сильні, мужні та… ніжні руки. І як тут не погодитися зі словами М. Горького, який написав прекрасні слова про вас: «Без сонця не цвітуть квіти, без кохання немає щастя, без жінки немає кохання, без матері немає ні поета, ні героя, вся гордість світу – від Матерів!»
А ще кожній жінці подобається бути гарною (і вона повинна бути такою завжди!), а ми в цьому зобов’язані їй допомогти. І не тільки у свята, але і в повсякденні будні.
«Від ніжного, ласкаво сказаного слова – виростають крила, хочеться пурхати, жити, кохати і відчувати, що все прекрасно, незважаючи на всі труднощі і негаразди, позбавлення та образи», – пише нам В. П. Скорик з м. Болград Одеської області. Прислухаємося, чоловіки, до мудрих слів Віри Петрівни. І будемо уважними, ніжними, люблячими до своїх других половинок якщо і не кожен день, то як можна частіше, а не тільки раз на рік. У таке світле, весняне і тепле для всіх свято.
Давайте всі разом вимовимо, як заклинання:
Мы любим вас, и мы докажем это
В весенний этот день, в рассветный час:
Мы звезды с неба соберем в букеты,
И с головы до ног осыплем вас!
Зі святом вас, наші дорогі, кохані, милі! Такі терплячі. Мужні. Витримані. Пам’ятайте: ми з вами – єдине ціле! І ніщо не завадить нашому щастю, бо ми того варті.
Притча
Просвітлена калюжа
На одній ділянці землі жила маленька тужлива калюжа. І нічого вона так не боялась, як сонця. А також ледве терпіла землю, з якої доводилося ділитися водою.
Але якось в ту місцевість забрів поет. Він задумався і випадково вступив в калюжу, весело привітався з нею. Вона відповіла, і так вони подружилися. Він розпитав свою мокру приятельку, як вона потрапила на землю, і калюжа вказала на велику хмару, звідки вона була родом, і зізналася в своєму страху перед сонцем і про неприємне сусідство з землею.
Поет захотів зробити калюжу щасливою. Він розповів їй про велике море, яке було матір’ю всіх калюж і про те, що життя на землі залежить від сонця і води. Коли ж через якийсь час поет знову провідав свою приятельку, він побачив, як та весело танцює в повітрі під теплими променями сонця, а земля тягне до неї свої зміцнілі соковиті трави. Калюжа подякувала поету: «Дякую тобі! Нарешті я перестала боятися сонця і по-справжньому полюбила свою сестру землю: коли я довірилася нашому світилу і дозволила, щоб воно обігріло мене, я навчилася літати і зустріла в небі диких гусей, які обіцяли мені показати дорогу до моря».
Поет же заклав на землі прекрасний сад, який плодоносить і понині. Адже наполягань хлібороб – перший друг всього живого, він справжній поет в душі!
В. І. ТИХОНЕНКО.
г. Запорожье.
Купуйте електронні версії наших нових видань
Що дає підписка на оновлення нашого сайту
Слідкуйте за нами в Facebook та Telegram
Також читати:
