Реклама

Зміст

  1. Супутниця
  2. Юрасик
  3. Дві Людмили

Якось їхала я автобусом Нові Санжари – Полтава. Сідала не на автостанції, тому надії на поїздку сидячи вже майже не було. Зайшовши в салон, я переконалася в своїй правоті і, зітхнувши, стала десь посередині, щоб не заважати іншим, нишком сподіваючись, що хтось скоро встане, і я зможу присісти. День видався важким і невдалим, тому хотілося просто послухати музику в більш-менш зручному положенні.

Раптом мене хтось смикнув за курточку. Я обернулася і побачила немолоду жінку, яка садила собі на руки дівчинку років семи:

– Сідайте, будь ласка.

Супутниця

Мені було ніяково, але втомлені ноги швидко перебороли це почуття і я з вдячністю плюхнулась на сидіння. Рука вже потяглася по навушники, аж тут моя рятівниця заговорила, звертаючись до мене:

– А я оце онученьку на виставку везу. Там якихось метеликів показують. Катрусі ніколи, тож ми з Людмилкою вдвох…

Мені зовсім не хотілося розмовляти, але із вдячності вирішила трохи підтримати бесіду:

– Я свою доньку возила тиждень тому. Там гарно. І метеликів можна в руки брати, тільки не за крильця. Вашій онуці сподобається.

– А Ви знаєте, як туди проїхати, бо ми нечасто буваємо у місті.

Я до дрібниць розказала своїй супутниці дорогу і запропонувала провести, бо мені все одно в ту сторону.

– А в тебе донечка? – якось само собою зникло «викання» у моєї співрозмовниці.

– Дві.

– А в мене два сини… було… Все життя мріяла про доньку і на старість знайшла… Я сама здалеку. Гарно ми з чоловіком жили. Він у мене був на всі руки! Від заводу квартиру гарну дали, трикімнатну! Синочки у нас підростали – звичайна сім’я. Сашуньо, мій старшенький, після навчання сюди приїхав, тут і Катрусю знайшов. Я спочатку дуже проти була, думала, що селючка на квартиру в місті позарилась. Досі соромно…

Юрасик

Жінка замовкла. Я знову подумала про навушники, потім про те, що моя свекруха теж не в захваті від мене… Тим часом жіночка продовжила:

– Згодом я змирилася. Побачила, що Катруся з мого сина пилинки здуває, і заспокоїлася. Діток от у них не було…

Я подивилася на Людочку.

– А, ні! Це Катрусина доня від іншого чоловіка. Сашуньо захворів дуже і помер… Давно вже, років п’ятнадцять тому… Катя додому повернулася в село (на той час жили вони в мене – чоловік мій помер, молодший син поїхав до Києва, а я – сама). Я і не хотіла її відпускати, та заявився Юрик (це молодший мій) і вигнав її. Що він кричав, що він робив! Як біснуватий якийсь… Я в лікарню з серцем злягла.. Катруся кілька разів навідувалась, ліки купувала, одяг забирала попрати… А той… і його дівуляха – ні разу. Вийшла з лікарні – сюрприз! У моїй квартирі вже Юрасик хазяйнує – ремонт робить…

Я спочатку навіть зраділа, думала, що біля сина поживу, онуків поняньчу… Розмріялась! Щодня чула тільки докори: «Он Сашко жив біля тебе. Він рідніший. А я – як сирота. Сам у чужому місті…»

А я йому ж усю пенсію свою відсилала, а жила за рахунок дітей. А скільки раз кликала додому… Та тільки спробувала про це заговорити, як знову посипалось: «На ті копійки в Києві не протягнеш! А тут жити – молодість губити. Глушина!»

Дві Людмили

Якось Катруся приїхала мене провідати, послухала та й забрала до себе. Бо вже Юрик і квартиру після ремонту на продаж виставив…

Отак я і знайшла доню собі на старості літ… Живемо вчотирьох: Катя, її чоловік, теж Саша, Людочка і я. Я, чим можу, допомагаю, а вони мені, як рідні… Катя на мене і досі «мама» каже…

Жінка витерла сльози і замовкла…

Я виконала свою обіцянку і провела їх до самісінької виставки. Коли ми прощалися, дівчинка помахала мені і гордо сказала:

– А мене Людою на честь бабусечки назвали… Правда ж, бабусю? Ми – дві Людмили.

Мої супутниці зайшли до виставкової зали, а у мене ще довго стояв клубок у горлі: от тобі і «невістка – чужа кістка»… Рідніша за рідну кров виявилася…

Любов Ігнатова,
Нові Санжари,
Полтавщина.

Веббанер Хозяин Укрпошта
Купуйте електронні версії наших нових видань

Що дає підписка на оновлення нашого сайту

Слідкуйте за нами в Facebook та Telegram

Також читати:

Оставьте ответ