Цитата номера
У вас є вітрила,
а ви вчепилися в якір.
Конфуцій.
Запросили з нагоди в школу на відкритий урок з української літератури до п’ятикласників, який був присвячений одному з символів нашого народу – калині. Діти з захопленням розповідали про цю дивовижну рослину: її походження, цілющі властивості, застосування в побуті та в кулінарії, народні обряди, декламували вірші, демонстрували вироби. Загалом, спілкування вийшло незабутнім і взаємно корисним: школярі задавали питання, я на них відповідав. Ділилися спільними планами, висловлювали побажання зробити подібні зустрічі регулярними.
Засмутило, правда, одне: на питання, звідки вони черпали інформацію при підготовці до уроку, всі дружно показали свої… смартфони, і майже ніхто не зміг назвати, які книги, присвячені калині, він прочитав. Положення спробувала виправити вчителька, яка розповіла, що в класі вони читали вірші, прислів’я та приказки, казки, передбачені шкільною програмою. Хоча особисто для мене це виявилося слабкою втіхою.
Нехай це не здасться докором, але нинішні школярі і студенти читають дуже мало. Та й бібліотеки відвідують не так часто, як це було раніше. Я вже не кажу про таке святе поняття, як читальні зали. Вони просто майже повсюдно зникли. Напевно, за непотрібністю. Тепер все вміщається в смартфоні.
Завжди з вдячністю згадую свою класну керівницю (на жаль, покійну), вчительку української мови і літератури Вікторію Петрівну Потеряйко, яка всі роки навчання прищеплювала нам любов до книги. Її улюблений вислів запам’ятав на все життя: «Інформація має ціну, а корисна інформація безцінна». Якщо задуматися, то протягом всієї історії людства люди жили за часів нестачі інформації, тому і прагнули її заповнити. За допомогою читання книг, журналів, газет. «Адже хто володіє інформацією, той володіє всім», – говорили великі.
Останнім часом ми відійшли від нестачі інформації завдяки Інтернету і цифровим технологіям та зіткнулися з перенасиченням нею. Нам тепер потрібна допомога в навігації, щоб знайти в нескінченному потоці те, що кожному дійсно потрібно.
Книги – це голоси з минулого, мудрість багатьох поколінь, що веде до майбутнього. Їх можна відчути, помацати руками, поговорити з ними, адже вони всі були написані живими людьми.
«Ми повинні читати вголос, особливо дітям, – поділилася якось знайома вчителька. – Адже читання вголос – це момент єднання близьких і споріднених людей, час, коли ніхто не дивиться телевізор, телефон або комп’ютер, коли всі спокуси відкладені в сторону і ти слухаєш, співпереживаєш, осмислювати, аналізуєш. Вбираєш крупинки мудрості, вбираєш, як губка, філософію життя». І тут я з нею цілком і повністю солідарний.
Одного разу Альберта Ейнштейна запитали, як ми можемо зробити наших дітей розумнішими? Його відповідь була простою і мудрою: «Якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумні, – сказав він, – читайте їм казки. Якщо ви хочете, щоб вони були ще розумнішими, читайте їм ще більше казок». Він розумів цінність читання та уяви і був упевнений, що за читанням – майбутнє.
Є казки, які старше багатьох країн, казки, що надовго пережили багато культур і цивілізацій. Так що читайте дітям і з дітьми казки, і не тільки їх. Читайте книги! Побільше книг, адже вони – джерело знань і мудрості. Вони – наша реальність, яку можна відчути душею. І поменше сидіть у всесвітній павутині, з якої потім дуже важко вибратися…
Володимир Заїка,
редактор всеукраїнського тижневика «Хазяїн».
Рядки з листів
Втрачаємо духовні цінності
Шановна редакція газети «Хазяїн. Дім. Сад. Город». Все перераховане у мене є. І це тримає на білому світі. Мені вже 82 роки, але в силу своїх можливостей займаюся городом, садом, які прикрашають мою старість.
За професією я вчитель, віддала дітям 32 роки, пішла на пенсію за вислугою років ще в радянський час. Люблю вашу газету, де можу відволіктися, отримати заряд натхнення. Дякую редактору за його «Діалоги з читачем», мене хвилюють теми сьогоднішньої моралі. Спілкуючись з колегами, бачу, як вони переживають за наших дітей, онуків. Багато батьків зараз мало приділяють уваги вихованню. А деякі вже дуже балують своїх чад. Потім страждають і діти, і батьки.
Наше покоління виросло в праці, яка облагороджує людину. Адже гроші вирішують не все. Зараз на них всі схибнулися, але ж багатство не вирішує душевних відносин. Розшарування суспільства веде лише до озлоблення, антагонізму, масового виїзду людей за кордон у пошуках гідного життя. Дай Боже, щоб Україна вистояла в такій плутанині, де вже не залишилося ніяких цінностей і совісті. Ні до чого хорошого це не приведе.
Г. П. КОТОВА,
м. Тульчин, Вінницької обл.
Купуйте електронні версії наших нових видань
Що дає підписка на оновлення нашого сайту
Слідкуйте за нами в Facebook та Telegram
Також читати:
