Цитата номера
На те й погорільці – будуємо хатку,
Над хаткою небо – а знов голубе!
Найвище уміння – почати спочатку
Життя. Розуміння. Дорогу. Себе.
Ліна КОСТЕНКО.
Хтось, не дивлячись на військовий стан та комендантську годину, днями поза городами на нашій вулиці (не зважаючи на денне попередження місцевої влади та спеціалістів з надзвичайних ситуацій) підпалив очерет. Заграва спалахнула на пів неба, налякавши не на жарт людей. Уявляєте: ніч, суцільна темрява (світломаскування ж!) і раптом вогонь, підхоплений вітром, який побіг понад берегом ставка в бік сусіднього села. Тут вже хоч хто злякається.
Переляк влягся за годину-півтори, вогонь поступово згас, знову настала моторошна темрява і лякаюча тиша. Хоча впевнений, що до ранку багато хто з мешканців навколишніх будівель так і не стулив очей…
Вранці перед очима постала вигоріла земля, як у кадрах воєнної кінохроніки, але на щастя, без слідів обстрілів чи бомбардувань. Але картина виглядала моторошно. Поліцейські, які прибули на місце нічної пригоди, злочинців, звичайно, не спіймали, від них не залишилоя й сліду. Дим від згарища швидко розвіявся, хоча запах паленого ще довго зберігався у повітрі.
Війна – річ страшна. Вона не лише вбиває, калічить людей фізично, вона вбиває наші душі. Робить їх німими. Безвільними. Спустошеними. А це – набагато страшніше. Ніж звичайна смерть, яка нині стала буденною річчю. Зараз важко когось чимось вразити, здивувати, налякати.
І все ж. Стрів днями знайому вчительку, яка бідкалася про те, що зірвалося в класі раніше заплановане свято весняного рівнодення. Планували з дітками вийти на природу, аби власними очима переконатися, як вона просинається та перетворюється у нас на очах. Підготували цікаву програму з декламуванням віршів, виконанням народних обрядових пісень.
Ой. нумо, нумо, заплетемо шума,
Шума заплетемо, гуляти підемо.
Стиха – чи то з розпачу, чи то від жалю, що не відбулося заплановане свято – вона заспівала про себе. Я її не перебивав і добре розумів. Так співали раніше, у мирні дні. Зараз шума аж занадто: з ранку до вечора співають кулі, міни, снаряди, бомби, ракети… Але вони несуть смерть, лихо та розруху. Тож яке нині свято?..
Все ж ризикнув піти на місце нічного згарища. Надворі потеплішало, пригріло сонечко. На очах усе живе потяглося назустріч яскравим промінцям. Природа перед очима поставла у своєму первісному вигляді. Переді мною відкривався чудовий пейзаж – хоч малюй картину! Що вразило? Навколо мене панувало суцільне кохання! Мурахи радісно вилазили на світло. Голуби з небаченою раніше пристрастю у кількох кроках від мене відверто цілувалися. Дикі качки на ставку не тільки літали парами, а й плавали понад берегом в очереті., що вцілів від вогню. І ніхто з них не звертав ніякої уваги на те, що коїться навколо. Ось що значить – прийшла весна. Пора кохання. Природу важко обдурити. Навіть війні.
Трохи постояв у тиші, помилувався. Відсторонився від реальності. Задивився, як вишукано виглядають селезні, котрі красиво обходили (вірніше, обпливали) своїх дам серця, майбутніх матусь їхніх діточок. Качки ж, користуючись моментом, поважно, майже не звертаючи уваги на своїх залицяльників, демонстрували власну незрівняність, набиваючи таким чином собі ціну… Все, як у людей.
Пройшовся берегом, аби не заважати цій прекрасній картині. Зупинився біля величних і неповторних верб. Пишатися їм і правда було чим – вони першими під промінцями ласкавого сонечка зазеленіли, зіп”явшись радісно навшпиньки, кожною своєю гілочкою демонструючи власну перевагу: так, ви всі теж оживете і надягнете свої весняні платтячка, але це буде потім, після нас! Ми ж уже зараз зеленіємо. Як і вода у ставку, в яку ми дивимося та причепуряємось при цьому. Та й сама вода зелена від нас!
Постояв. Ніби в іншому вимірі побував. Ще не так давно всі тривожилися та жахалися від коронавірусу. Тепер про нього забули, наче й не було його. Тепер жахаємося від війни. Але скінчиться колись і вона. Все минеться, а весна вже прийшла. Ось вона, стоїть поруч з нами. Треба тільки не лінуватись, а помічати її, як і все прекрасне. Радіти перетровенням у природі, зміні настрою у душі. Треба просто жити за законами природи, бо ми самі її творіння.
Хай нам весна стає за приклад, бо вона встояла в кривавих обіймах війни, як завжди, розквітне, коли розсіється дим від згарищ. Разом з нею будемо ставати на ноги й ми, не дивлячись на такі тяжкі випробування, які випали на долю багатостраждальної матінки-землі. На долю рідної України…
Купуйте електронні версії наших нових видань
Що дає підписка на оновлення нашого сайту
Слідкуйте за нами в Facebook та Telegram
Також читати:
