Вірити в силу добра

0
36
Верить в силу добра
Реклама

Читати російською мовою

Цитата номера
Якщо щось робити – щось буде.
Тибетська мудрість.

На вулиці, активно жестикулюючи руками, до хрипоти в голосі сперечалися дві літні людини. Мене не цікавила причина їх суперечки, а вразило те, з якою ретельністю (ні, люттю) вони це робили. Зупинився в нерішучості, не знаючи, як їх краще обійти. Адже не кожен день бачиш подібні сцени. Хоча, чому не кожен? А на рідному телебаченні: що ні шоу, то істерики, скандали, демонстративне грюкання дверима… загалом, є з кого брати приклад.

Дивлячись на цю непривабливу сцену, згадав відому притчу про мистецтво сперечатися.

«В одному гірському селищі жив чоловік, відомий тим, що він ніколи й ні з ким не сперечався. Звістка про нього рознеслася далеко за межі округи. Одного разу приїхав до нього кореспондент, щоб написати про старого матеріал в газету. І між ними відбулася приблизно така розмова:

– Скажіть, шановний, а це правда, що ви прожили дев’яносто з гаком років і жодного разу ні з ким не сперечалися?

– Так, це правда.

– І що, взагалі ні з ким-ні з ким?

– Взагалі ні з ким-ні з ким.

– І навіть з власною дружиною?

– Навіть з дружиною.

– А зі своїми дітьми?

– І з дітьми теж.

– І що, за дев’яносто років жодного разу? Жодної суперечки?

– Жодної. Жодного разу.

– Ніколи-ніколи, ні з ким-ні з ким? – вже виходячи з себе, не витримав кореспондент.

– Ну так, – незворушно відреагував старий.

Гість, багровіючи і дратуючись, все не вгамовувався:

– Та не може такого бути, щоб ви за все життя жодного разу ні з ким не сперечалися!

– Сперечався, сперечався, сперечався, – спокійно відповів йому старий, щоб не засмучувати співрозмовника».

Так, мистецтво не сперечатися – велике мистецтво. Не кожному воно дано. Це ж яку витримку і залізні нерви мати треба?! Жан-Поль Сартр з цього приводу якось сказав: «Мовчання є аутентична форма слова. Мовчить лише той, хто здатний щось сказати».

І безмірно шкода, що добро, як і ніжність, любов одне до одного нині не в моді. Як висловився один мій знайомий, «навіть в дикій природі немає нині стільки ненависті, як серед людей». І від такої гіркої правди нам нікуди не дітися. Хоча дивуватися тепер і нічому.

Якось вловив себе на думці, що чим старша людина, тим менше подиву викликає у неї життя. У дитинстві все ще тільки належить відкривати. Кожен день – нові пригоди, відкриття, взагалі все нове, в рожевому кольорі. Але, чим більше людина осягає життя, тим важче бачити світлий його бік.

Звичайно, ніхто не захищений від труднощів, несправедливості, випробувань і бід. З часом світ вже не здається таким звабливим, таємничим і привабливим. А коли людина дорослішає і проникає в природу людського характеру, то приходить до висновку, що всі ми вражені однаковими вадами і недоліками, і її віра в людей, в добро і справедливість поступово гасне. Людина, особливо останнім часом, стала дуже обережною, вважаючи, що оточуючих себе людей слід тримати на відстані, тому що вони можуть представляти для неї потенційну небезпеку.

Все це лише одна частина загальної картини. У житті чимало зустрічається і безкорисливих, добрих людей. Трапляються і хороші, світлі моменти. Але хотілося б акцентувати увагу не на самій якості життя, а на наше до нього ставлення. Адже коли все складається безхмарно, чи не з’являється у вас почуття, що події просто роблять перепочинок перед черговим струсом? Адже багато хто переживав подібне.

Сумно, що чимало людей більше вірять в силу зла, ніж в силу добра. І це нині глобальна катастрофа. Люди можуть досягти великого і грандіозного, якщо воно підкріплене вірою. Але якщо вони свідомо не вірять в те, що добре дійсно можливо, то і не будуть прагнути до цього.

Саме через нестачу віри в силу добра багато людей і живуть, роблячи зло. Вони мстять, брешуть, ображають одне одного не тому, що не знають, що можна чинити по-іншому. Люди знають, що можна терпінням, любов’ю, вірністю домогтися задоволення почуття справедливості, знають, що можна мирно вирішувати конфлікти. Знають, але… не вірять, що це працює. Ми робимо тільки те, у що віримо. Тому давайте будемо вірити в добро, яке в підсумку завжди перемагає будь-яке зло. Від зла й так всі вже порядком втомилися.

Передплата-2021


Вікно у світ

Олександр Белл одного разу мудро зауважив: «Коли одні двері зачиняються, відкриваються інші. А ми часто з такою жадібною увагою дивимося на зачинені двері, що абсолютно не помічаємо тих, що відкрилися».

«Для мене такими дверима, вікном у світ, став «Хазяїн», – пише нам С. Л. Гунько з м. Херсон. – Хоча вже давно поховала свого господаря, а з улюбленою газетою не так нудно, читаючи її, як би спілкуюся і з редакцією, і з іншими читачами. І з’являється відчуття, що я не самотня – он у мене скільки друзів!»

Передплачуйте і ви нашу газету, з якою точно не занудьгуєте! Передплатні індекси «Хазяїна»: 33817, 22083 – російською мовою, 89102, 68860 – українською мовою.

Редакція.

Веббанер Хозяин Укрпошта
Купуйте електронні версії наших нових видань

Що дає підписка на оновлення нашого сайту

Слідкуйте за нами в Facebook та Telegram

Також читати:

Оставьте ответ