КАРТОПЛЯ В КАГАТІ ЛЕЖИТЬ ДО ВЕСНИ

0
1397
Храним картофель
Храним картофель. Фото GettyImage
Читати російською мовою

Хочу розповісти, як за старих часів зберігали картоплю в цілості й схоронності до самої весни. Так робили мої батьки, а до цього їхні батьки. Може, цей спосіб здасться складним для тих, у кого є гарний погріб, але у нас його ніколи не було, тому з осені ми закладали в кагат ту частину врожаю, що була призначена для посадки навесні, і зверху ту, що піде на їжу з квітня і до отримання нового врожаю.

Для кагату (або бурта – кому яке слово подобається) коренеплоди відбирали дуже ретельно: відбраковували пошкоджені і підгнилі. Сушінню теж приділяли особливу увагу, тому в кагат потрапляли тільки сухі здорові бульби. Одночасно з картоплею прикопували на зиму пару відер морквини і буряка, щоб навесні дістати їх соковитими, як ніби тільки викопаними.

Картопля: сучасні сорти, агротехніка

Сам кагат робили так. Ближче до холодів очищали посеред городу велике коло. Верхній шар землі з нього (десь на півштика) знімали і відкладали в сторону. Потім просипали коло сухим хвойним опадом, який приносили мішками з найближчого соснового лісу. Соснові голки, я так думаю, потрібні частково для захисту від холоду з боку землі, але в основному для відлякування мишей.

Далі носили з сараю картоплю і складали її гіркою, намагаючись робити це рівномірно. Поверх картоплі насипали невеликий шар землі (вона навіть може трохи прозирати крізь нього), зверху розкидали хвою досить товстим шаром, а потім знову накидали землю, тепер вже товстим шаром, щільно її прихлопуючи.

У шар землі обов’язково кидали багато полину – миші його не люблять і не полізуть в кагат. Землю для прикопування брали навколо кола, там навіть виходив невеликий рів.

Захована таким чином картопля у нас ніколи не підмерзала, не підгнивала, її не чіпали миші, а самі бульби залишалися твердими, без натяку на млявість, а паростки не прокльовувалися ні на міліметр. Тому кагат навесні ми розбирали заздалегідь, щоб картопля встигла прогрітися в сараї. Після цього вона давала товсті короткі паростки. Сусіди на той час в погребах вже по кілька разів перебирали картоплю, обриваючи довгі тонкі стебла, які висмоктували всі соки з бульб.

Я і зараз так роблю щороку, всю зиму на городі стоїть картопляна гірка, присипана снігом. Так, забула сказати, що у цієї картоплі немає погрібного запаху. Пахне вона завжди свіжістю і навесні. А ще – спогадами про дитинство і про батьків, яких вже немає в живих, але пам’ять про них живе навіть в таких дрібницях.

Валентина УЖЧЕНКО, м. Охтирка Сумської обл.

Купуйте електронні версії наших нових видань

Що дає підписка на оновлення нашого сайту

Слідкуйте за нами в Facebook та Telegram

Також читати:

Оставьте ответ

Пожалуйста, оставьте свой комментарий
Пожалуйста, введите здесь свое имя