Кінець року і перший зимовий місяць – досить сумна пора. І не лише для садівників-городників. Дерева давно скинули золотолистяний убір, а монотонна музика пронизуючого до кісток вітру лише посилює мінорний настрій. У таку затяжну негоду господарі зазвичай починають сумувати і з нетерпінням чекати свят, які наближаються.
Яким би не був політичний клімат в країні, душа завжди живе у передчутті радості та очікуванні нехай і скороминущого, але щастя. В такий час раніше писали листи і відсилали новорічні листівки. Рідним і близьким, друзям і знайомим… Нині теж пишуть, але значно рідше, обмежуючись дзвінками по мобільному і спілкуванням через скайп і електронну пошту. Та це, в принципі, не так і важливо. Головне, щоб не забували один одного. Адже людина, як відомо, людиною тримається.
Адже іноді просто хочеться бути кимось почутим. Виговоритися і очистити душу. Отримати заряд позитивної енергії. Адже сучасний світ побудований на емоціях, а нервові клітини, як відомо, не відновлюються.
Нам приємно, що кожен робочий день починається і закінчується дзвінками від вдячних читачів. До нас знову приходять листи. Нас навіть не обтяжує і те, що телефон не замовкає і у вихідні. Значить, ми комусь потрібні, і завжди раді прийти на допомогу. Зателефонувала Т. П. Гущина з м. Буча Київської області, подякувала за ґрунтовну відповідь на її питання про обрізування безколючкової ожини. «Не думала, що ви так оперативно відгукнетеся на моє прохання, – задоволено констатувала Тетяна Павлівна. – Переконала й сусідку передплатити газету «Хазяїн». Мило поговорили, як давні та добрі знайомі, хоча ніколи один одного не бачили.
По-справжньому душевною вийшла розмова з Н. М. Соколовою з Вінниці. «Сама я родом із Полтавщини, – розповіла Надія Михайлівна, – але так склалося, що багато років живу тут. З теплотою згадую поїздки в Донбас, де у нас багато друзів. Донецькі степи так схожі на наші, полтавські, досі стоять перед очима терикони, Святогірська лавра, Азовське узбережжя. Так хочеться ще раз проїхати цими пам’ятними місцями. Недарма ж кажуть, що де був хоч одного разу, все там здається рідним і близьким. Сподіваємося з чоловіком, що коли-небудь знову вдасться побувати на Донбасі».
Ми також вдячні А. М. Хижняку і В. П. Янко з Харкова, Л. Н. Босовій з м. Ізюм Харківської області, Н. С. Ісаченко з м. Жовті Води Дніпропетровської області, Б. С. Вознюку з м. Луцьк і багатьом іншим читачам, які привітали нас з виходом тисячного номера, які підтримують морально, бажають газеті виходити ще багато-багато років на радість своїм шанувальникам. Надихає й те, що незважаючи на важкі часи, в нас вірять, передплативши і на майбутній рік.
Передплатна кампанія виходить на фінішну пряму. Ми цінуємо те, що ви надаєте нам кредит довіри, який ми, незважаючи ні на що, виправдаємо. Вірте, що ми втілимо в реальність ваші мрії і надії, а взаємна дружба стане ще міцнішою. Адже вона перевірена не тільки прожитими разом роками, але і життєвими випробуваннями. А це, повірте, дорогого коштує.
Нехай нас усіх і надалі ведуть по життю Віра, Надія і Любов. Все погане колись, рано чи пізно закінчиться. І настануть кращі часи. Для всіх нас. Головне, в це треба вірити. І тоді все здійсниться. Тому що разом ми – сила. Надія і опора один для одного. А друзі, як відомо, пізнаються в біді.
Рядки з листів
Ягідки для онуків
Незважаючи на те, що аґрус – культура самоплідна, все ж розмір ягід, їх смак і урожайність залежать від запилення квіток різних сортів.
Я висадив на ділянці сорти Красно-слов’янський, Колобок, Салют та інші. На одному місці кущі ростуть понад 15 років, тому щорічно їх підживлюю мінеральними і органічними добривами. Восени обрізую гілки, яким понад 8-10 років, а також хворі, поламані та слабкі. Цю операцію проводжу, щоб не допускати загущення кущів. На рослині залишаю 15-20 пагонів.
Місце посадки кущів вибираю найбільш освітлене. Ягоди цієї культури дуже корисні. Мої онуки особливо люблять збирати урожай сорту Колобок, тому що на рослинах практично немає шипів.
Б. Н. ШИРОКОВ.
м. Приморськ
Запорізької обл.
В ногу з часом
Щастя садівника і городника – бачити реальні плоди своєї праці. Мені завжди хочеться всім розповідати та показувати, що я вирощую, як це роблю, з якими труднощами стикаюся і як їх долаю.
Турбот на городі та в саду завжди вистачає. Допомагає виконати всі роботи, раціонально розподілити час, газета «Хазяїн», яку передплачую вже багато років. Ось так і живу: працюю, радію, дивлячись на свої грядочки, дерева та клумби, яким приділяю чимало уваги.
Н. Г. САЄНКО.
м. Кролевець
Сумської обл.
Купуйте електронні версії наших нових видань
Що дає підписка на оновлення нашого сайту
Слідкуйте за нами в Facebook та Telegram
Також читати:
- Серцю хочеться спокою
- Ластівчине зілля
- Дерев’яні іграшки. Відроджуються народні традиції
- Разом подолаємо
