Зміст
Зручність вирощування багаторічників очевидна! Їх не потрібно саджати по весні на розсаду, пересаджувати у відкритий ґрунт, ростуть собі на грядці і не вимагають особливих клопотів – це про овочі – багаторічники. Плоди цих овочів мають тривалі терміни зберігання, а збирати їх можна навесні, влітку і восени.
Багаторічні овочі
Такі культури, як ревінь, хрін, щавель є багаторічними. Вони відмінно переносять у відкритому ґрунті навіть найсуворіші зими. Сходи щавлю з’являються дуже рано, лише тільки зійде сніг, а до травня формують повноцінні розетки зеленого листя.
Щавель плодоносить на одному місці не менше трьох років, а потім бажано пересадити його на нову грядку. Щавель можна сіяти 3 рази на рік: навесні, в першій половині літа і під зиму. Якщо посіяти щавель ранньою весною, він дасть урожай в цьому ж році. Якщо посіяти щавель в червні-липні, він дасть урожай ранньою весною наступного сезону. Цей спосіб часто використовують не тільки для щавлю, але і для редиски, салату, зеленої цибулі. Підзимовий посів роблять у листопаді. Так як в цей період ґрунт промерзає, то борозни готують заздалегідь. Насіння не встигає прорости до морозів, цей процес відбувається у них навесні, а влітку можна збирати урожай зелені.
Листя щавлю збирають, зрізуючи по 4-5 листків з кожного кущика. На їх місці виростають нові листки. В період утворення квіткових стрілок збір листя щавлю припиняють, не забувши при цьому видалити квітконоси. Якщо цього не зробити, рослина швидко старіє.
Хрін серед багаторічників відрізняється своєю невибагливістю. Висаджувати його можна так само, як щавель: навесні, влітку, восени. Хрін дуже витривала культура з високою схожістю, але деякі городники розглядають його як бур’ян, коли він розповзається по всьому городу. Якщо побоюєтеся цієї проблеми, можна замість хрону посадити катран. Ці культури з одного сімейства, але тільки останній не схильний до захоплення сусідніх грядок.
В кінці травня відкопайте частково коріння хрону і видаліть з них бічні відростки. Потім присипте коріння землею і утрамбуйте ґрунт. Позбавлення від бічних коренів захистить вас від того, що хрін почне розростатися в широчінь, захоплюючи сусідні ділянки і створюючи перешкоди для інших овочевих культур.
Корінь хрону буде рівним і гладким, що зручно для його обробки. Коріння збирають у жовтні, або ранньою весною.
Ревінь (як і хрін) краще всього вирощувати не на грядках, а в солітерній посадці, виділивши під кожен кущ за 1 кв. м. Тоді можна вирощувати його на одному місці з 7-9 років. Через 2-3 тижні після сходу снігу і заморозків, ревінь можна збирати та вживати в їжу. Його черешки починають збирати на другий рік життя, коли їх довжина досягає 20-30 см, а ширина – 1,5-2 см.
Розмножують ревінь поділками (частинами кореневищ маточних рослин з 1-3 бруньками) навесні або восени. Цей спосіб вегетативного розмноження дозволяє зберегти сортові ознаки рослини.
При насіннєвому способі розмноження зростає ймовірність отримання маловрожайних рослин. До того ж, урожай такі рослини дають тільки на третій рік після посадки. Якщо виникла необхідність виростити ревінь з насіння, потрібно обов’язково брати насіння свіжого врожаю.
Цибуля-багаторічник
Навесні збирати на городі нічого, крім овочевих рослин. Різновиди цибулі теж входять в їх число. Вони володіють морозостійкістю, невибагливі у догляді, але віддають перевагу родючим некислим ґрунтам. На кислих ґрунтах перо зеленої цибулі виходить гірким.
Цибулю можна виростити з насіння, але, якщо на городі вже висаджені кущі цієї рослини, куди простіше розмножувати її вегетативно. Цибулю-батун краще розмножувати влітку після цвітіння або восени. Для вирощування з насіння строки посадки на початку червня, але врожай буде лише на наступний рік.
Цибуля багатоярусна розмножується повітряними цибулинами. Дізнатися, коли вони готові до розмноження можна по появі невеликих корінців на їх денцях, а самі цибулинки буріють і легко відокремлюються від стрілок. В кінці серпня-початку вересня у рослин другого року життя з’являється 2-5 підземних цибулин. Їх можна вживати в їжу, а кілька цибулин залишити для вигонки пишної зелені, яка з’явиться навесні. Ті кущі, з яких планується отримати повітряні цибулинки, залишають незайманими і зелень (перо) з них теж не зрізують.
Зелень багатоярусної цибулі починає зростати ще під снігом, її сходи з’являються раніше, ніж сходи цибулі-батуна. Вона здатна витримати заморозки до -7 градусів, а зелень виходить відмінної якості. Ця цибуля також продуктивна в плані насіннєвого матеріалу, якого вистачає сповна.
Цибуля-слизун має відмінність від інших цибуль в тому, що утворює перо не дудчастої, а плоскої форми з закругленими кінцями. Зелень ніжна і соковита, при надламуванні виділяється густий слизовий сік, багатий вітамінами та біологічно активними речовинами. Цибулю-слизун на одному місці вирощують протягом 5-6 років. Вона швидко розростається і її зарості необхідно розділити в квітні-травні або на початку осені, щоб листя не пішло на спад.
Розмножують її поділками (по 3-4 цибулинки в кожній), висаджуючи їх на відстані в рядках 20-25 см від інших рослин і при відстані в міжряддях – 35-40 см. Глибина загортання поділок в ґрунт становить 3-4 см.
Шніт-цибулю завжди вирощують тільки в багаторічній культурі. Якщо бур’яни не стануть їй на заваді, то на одному місці цибуля-шніт зростає 7 років і більше. Однак, розсаджувати її краще кожні 3-4 роки, щоб кущі виглядали акуратно, а листя і квітки залишалися великими.
Дворічні овочі
Більшість коренеплодів можна саджати один раз на два роки і насолоджуватися результатом. Дайкон, мангольд, морква, петрушка, пастернак, селера, турнепс є холодостійкими дворічниками. Під час зими під нормальним сніговим покривом вони благополучно зимують у відкритому ґрунті. На час міцних морозів при невеликому сніжному покриві грядки можна вкрити.
Тільки навесні зійде сніг, викопуйте урожай, якщо затримається до тепла в ґрунті – зіпсується. Тому що від тепла на плодах утворюється безліч додаткових коренів, а при цьому смак м’якоті змінюється в гіршу сторону – вона твердне.
Для дайкона, моркви, турнепсу на зиму роблять таке утеплення: навколо гряд забивають дерев’яні борти висотою 40 см, а з коренеплодів зрізують бадилля і присипають їх шаром піску 3-5 см. В сильні морози грядки накривають ним, сухим листям, соломою, а останнім шаром є плівка. Щоб плівку не зірвало від вітру, зверху потрібно притиснути цю конструкцію гілками. Таке багатошарове ложе, та ще з коренеплодами, може дуже сподобатися гризунам, тому розмістіть на нижньому шарі отруєні приманки для гризунів.
Пастернак відмінно переносить зиму повністю без укриття. Петрушку, селеру на зиму підгортають землею і засипають перегноєм. Навесні овочі дадуть сходи молодої зелені і соковиті коренеплоди. І те, і інше йде в їжу. Потрібно залишити лише кілька коренеплодів на грядці для дозрівання насіння, інші плоди можете зібрати, адже для цього їх і вирощують.
Для того, щоб насіннєвий матеріал вийшов вдалим, залиште парасольку на центральному стеблі, а парасольки на бічних пагонах видаліть.
Щоб плоди дайкона порадували вас на наступний сезон, висаджують насіння в ґрунт на початку серпня. Насіння мангольду висаджують пізніше – в першій половині вересня. Вони встигнуть дати кілька справжніх листочків перед настанням холодів, а на зиму грядку замульчуйте торфом, піском і перегноєм.
Багаторічні квіти
Як і з багаторічними овочами, так і з квітами немає ніяких турбот – всю весну вони ростуть самі, лише до травня місяця потрібно подекуди видалити бур’яни і прорідити багаторічні кущі. Принаймні, на наступний сезон їх садити вже не доведеться, а значить, ви заощадите масу корисного часу.
Маргаритки
Вирощування і догляд за ними дуже простий. Маргаритки краще ростуть на сонячних ділянках, хоча переносять легку напівтінь. Ґрунти полюбляють суглинні, пухкі, багаті перегноєм, але не жирні, без надмірного вмісту органіки. У суху погоду необхідний полив, інакше суцвіття дрібнішають, втрачають махровість і цвітіння припиняється.
Розмножують маргаритки насінням і діленням кущів. Посів їх зазвичай проводять через розсаду в кінці червня. Сходи з’являються через 10-12 днів, через 2 тижні проводять пікірування. У серпні розсаду висаджують у відкритий ґрунт на відстані 15-20 см один від одного. Тут вони зимують, навесні наступного року зацвітають.
Надалі маргаритки дають щорічний рясний самосів. Для збереження найбільш красивих махрових сортів рослини слід розмножувати діленням кущів. На другий рік у серпні кущі викопують і ділять на окремі розетки з корінцями. З однієї рослини можна отримати 10-12 нових. Маргаритка добре переносить пересадку в квітучому стані. Рослини зимостійкі, але великоквіткові сортові форми потребують укриття на зиму.
Маргаритки, висаджені на важких землях, навесні часто страждають від випирання, тобто піднімаються на коренях над землею. Зазвичай це відбувається при різкому падінні температури до мінусової вночі після позитивних температур у сонячні дні при відсутності снігового покриву. Щоб уникнути цього явища, посадки треба замульчувати з осені торфом, перегноєм, різаною соломою, іншими матеріалами шаром в 5 см. Якщо випинання сталося, рослини слід викопати і посадити на місце на звичайну глибину і замульчувати.
Гвоздика
Серед багаторічних гвоздик найбільш поширені гвоздика периста і турецька, які зимують у відкритому ґрунті без спеціального укриття. У рік посадки вона цвіте слабо, зате в наступні роки цвітіння дуже рясне. І при цьому достатньо один раз виростити гвоздику пір’ясту з насіння, а надалі ви зможете розмножувати її кущі поділом, тобто вегетативно.
Популярна в наших широтах і турецька гвоздика, або барбатус, що полюбився квітникарям за невибагливість і тривале цвітіння. Правда, її зазвичай вирощують як дворічну рослину.
Гвоздика турецька, особливо її низькорослі форми, використовується як ґрунтопокривна рослина, служить для створення бордюрів, куртин, висаджується на передньому плані перед високорослими багаторічниками.
Гвоздика турецька холодо- і морозостійка, не так вимоглива до світла, може цвісти в півтіні. Ґрунтам віддає перевагу родючим, заправленим з осені органічними добривами. У посуху вимагає поливу, але не переносить занадто зволожених ділянок. Основною особливістю гвоздики турецької є дворічний цикл розвитку. Будучи дворічною рослиною, на 3-й рік вегетації вона втрачає свою декоративність.
Розмножують її насінням, живцями та відсадками. Пересадку гвоздики переносять легко, тому обидва види можна вирощувати в ящиках на верандах та терасах.
Вирощувати гвоздики надійніше, на мій погляд, через розсаду. Щоб обійтися без пікірування, сіють розріджено, якщо пікірування необхідне, рослини висаджують на відстані 20-25 см одна від одної.
Підготував Денис ТЕРЕНТЬЄВ.
Фото автора.
Купуйте електронні версії наших нових видань
Що дає підписка на оновлення нашого сайту
Слідкуйте за нами в Facebook та Telegram
Також читати:
- Нагідки або календула: властивості, агротехніка, сорти, рецепти
- Гібіскуси – виверження «вулкана»
- Зимові роботи в саду і на ягіднику
- Що врахувати при виборі посадкового матеріалу
