Посмішка назустріч

0
41
Улыбка навстречу

Читати російською мовою

Цитата номера
І дощ, і сніг – усе воно минеться,
От тільки щастя хочеться душі.
Ліна КОСТЕНКО.

Нещодавно з жахом помітив, що люди перестали посміхатися одне одному. Немов скрізь одні вороги, недруги або зловмисники. Скрізь та усюди одноманітне місиво похмурих, неголених, пом’ятих осіб. Навіть моторошно на душі стає. Боже, невже це ми і що з нами сталося? Питання, звичайно, риторичне, але все ж…

У повітрі висять кришталеві нотки моральної самотності. Більшість нинішніх учнів, студентів, просто молоді, я вже не говорю про дорослих, не читають розумних книжок (маю на увазі літературу серйозну, що розташовує до роздумів і аналізу, а не одноденний ширвжиток); не дивляться нормальних фільмів, на яких виховувалося не одне покоління; не слухають вічну музику; не відвідують музеї, театри, виставки, бібліотеки… Нація, як і світ в цілому, катастрофічно деградує! Життя тоне в несмаку, політичній заказусі, бездуховності. Відсутні будь-які цінності (крім грошей і золота). Немає глибини почуттів, переживань, усвідомлення того, що людина все-таки істота розумна.

Як приємно було раніше спостерігати: їдеш в поїзді, скажімо, або в автобусі, метро, трамваї, майже всі суцільно з захопленням уткнулися в розкриті книжки. Щось ворушать губами, посміхаються про себе або хмурять брови. Або візьмемо парки. Ви давно бачили там на лавочці людину з книгою в руках? Я теж не бачив. Як і того, щоб хтось книги купував. Життя, як би саме по собі, а люди в ньому окремо. Все начебто і тече та змінюється, як і раніше, але чомусь повз нас. І ми не живемо, а так – існуємо. Без певних цілей і устремлінь. Нібито в борг.

Хоча в цьому немає нічого дивного. Людство вже до нас це проходило. Подібну ситуацію описав ще Еріх Марія Ремарк у романі з красномовною назвою «Життя в борг». З тих пір нічого так і не змінилося! «Вони не розуміють життя», – думала вона. – Вони живуть так, ніби мають намір жити вічно. Стирчать у своїх конторах і гнуть спину за письмовими столами. Можна подумати, що кожен з них – Мафусаїл подвійно. Ось і весь їх невеселий секрет. Вони живуть так, немов смерті не існує. І при цьому поводять себе не як герої, а як торгаші! Вони женуть думку про швидкоплинність життя, вони ховають голови, як страуси, вдаючи, ніби володіють секретом безсмертя. Навіть старенькі люди похилого віку намагаються обманювати одне одного, примножуючи те, що вже давно перетворило їх на рабів, – гроші і влада».

Сумно все це. Адже людина, яка думає, що за гроші можна купити все, потім за гроші все і продасть.

Не знаю як ви, шановні читачі, але я завжди відчуваю якусь незручність, навіть боязнь при зустрічі з людьми похмурими, замкнутими, підозрілими. Мені чомусь здається, що вони, навіть не знаючи мене, вже заздалегідь не хочуть мати зі мною нічого спільного. Ну та це, як то кажуть, їх проблеми! До всього можна звикнути. І до такого теж. А ще краще – не звертати уваги.

Деякий час це трошки зачіпало, навіть дратувало, тому намагався обходити таких людей стороною, не вступати з ними ні в які контакти: хіба мало що у таких на душі? А потім якось несподівано осінило: всякий лід можна при бажанні розтопити. Як? Та просто посміхнутися першим! Розумію, що за нинішньої похмурої ситуації в суспільстві це ох як непросто, потрібно себе перебороти. Хоча велика ймовірність і того, що можуть неправильно витлумачити: чого смієшся? Але і заганяти одне одного в глухий кут, з якого потім і не вибратися, теж не вихід.

Треба нарешті усвідомити для всіх очевидну істину, як казав В. Черчилль, що немає вічних друзів та вічних ворогів, є тільки вічні цінності, які повинні працювати в інтересах громадян і суспільства, в якому вони живуть. А Черчилль був аж ніяк не дурним політиком, в людях розбирався.

Поки ж, як сумно констатує Ліна Костенко,

Ми всі залежимо від хамів!
Від їхніх кланів і сваволь.
У нас немає наших храмів,
У нас немає наших доль.
…Ми, що не виборем, то втратим,
І в цьому вся наша біда.

Скільки їх ще, цих бід, випаде на долю кожного з нас?..

Передплата-2021


Радість спілкування

«Читаємо все менше, тупіємо все більше», – так невесело охарактеризував хід передплатної кампанії на періодичні видання на майбутній рік знайомий листоноша. І в цьому, на жаль, гірка правда.

Життя з кожним роком все дорожчає, народ убогий, тому з «хліба і видовищ» більшість вибирає хліб насущний. Більшість, але не всі. Що не може не радувати, тому що не тільки матеріальним, а й духовним живе людина.

Подібні настрої висловлюють нам і читачі, які, незважаючи на високі ціни на все і вся, знаходять можливість передплатити улюбленого «Хазяїна»: спільно, кооперуючись з сусідами, друзями, знайомими. Комусь допомагають діти та онуки. Загалом, було б бажання.

Сподіваємося, що і в майбутньому році число наших шанувальників не зменшиться, а значить, радість взаємного спілкування продовжиться!

Редакція.

Несприятливі дні в грудні: 12, 21, 29.

Купуйте електронні версії наших нових видань

Що дає підписка на оновлення нашого сайту

Слідкуйте за нами в Facebook та Telegram

Також читати:

Оставьте ответ

Пожалуйста, оставьте свой комментарий
Пожалуйста, введите здесь свое имя