Переконалася на прикладі колишньої подруги.
Вона-то і колишньою стала, тому що підтримала.
Життєва історія
У нашому домі її завжди приймали, як рідну, з розпростертими обіймами. Як не пошкодувати-пригріти дівчинку, у якої в сім’ї проблеми: тато п’є, мама плаче. Вона так зворушливо розповідала про це, скаржачись на долю, що хотілося її обійняти і заспокоїти.
Після школи ми вступили до одного університету, мої конспекти були і її конспектами. І на роботу я привела її в ту фірму, в якій вже завоювала репутацію. Пам’ятаю, як вона прийшла вперше, вся така скромна, сором’язлива на вигляд.
А вже через тиждень її було не впізнати, а мої справи пішли на спад. Начальник почав придиратися, колеги косо дивитися, довелося звільнитися. Лише через рік я випадково дізналася, що саме вона доклала до цього руку. Плітки, чутки розпускала різні. Зуміла так сподобатися шефу, що він пішов з сім’ї.
Втім, і у нього з нею не склалося. Мабуть, вона вирішила зробити крок далі і вище по службових сходах і в особистому житті, переступила його так само, як і мене свого часу.
Кілька років я нічого про неї не чула, і забула навіть образи, завдані мені незаслужено. Робота, дружня сім’я, маленький син — все це наповнило моє життя щастям.
Але потім трапилася біда — мама захворіла. Ось у лікарні, де мама здавала аналізи, я і зіткнулася з минулим. На сусідній лавці побачила молоду жінку, яку не відразу і впізнала, так страшна хвороба викорінила її. А вона, побачивши мене, відразу ж вхопилася, ніби знову потребувала підживлення. Стала скаржитися, скиглити.
Відштовхнути я не змогла… І добре, що так вчинила. Тому що в кінці розмови в ній раптом промайнуло щось, що колись прив’язало до неї, іскра відвертості. І хоча прозвучали неприємні слова, говорила вона, ніби каялася. Що вічно заздрила мені, що все життя хотіла всім витерти ніс… А потім розплакалася по-справжньому і попросила вибачення за все.
Я не відчувала в цю хвилину ніякого торжества і злорадства, тільки жалість. Побажала їй одужання і пішла.
Як розвивалися події
Сподіваюся, що вона дійсно одужає, і після цього буде жити куди правильніше. Адже зрозуміла свої помилки. Так не хочеться думати, що це знову прикидка.
Наталія Т.,
Київ.
Інші життєві історії: Життєві історії: Три сходинки вниз і Життєві історії: хресний охоронець.
Також читати:
