Життєва історія
Мій батько військовий, все життя пройшло по гарнізонах. Зрозуміло, що і для мене батьки долі іншої не уявляли. Тому хлопця, з яким я познайомилася, довелося «заховати».
Програміст явно не вписувався в уявлення моєї родини про «справжнього чоловіка». Плюс до всього — зі звільненням від армії за станом здоров’я. Про весілля повідомила лише напередодні. Хто знав, що вони вирішать приїхати за три дні до того. Їхня поява в нашій малосім’ї була схожа на атаку на ворога. Вони буквально витерли ноги об Владика, батько навіть руки не подав на прощання, а мама назвала його непорозумінням.
Так вони все вирішили за мене. Владик пішов. Я ж навіть слова на його захист, на захист нашої любові не сказала, мовчала.
З особистим життям після цього у мене все не складалося… А минулого року, наприкінці грудня, вирішила відвідати стару адресу.
Дуже боялася, що він відкриє двері, а за ним — його дружина, біля ніг карапуз бігає.
Він відкрив, як і раніше: у старій футболці, в окулярах. Такий рідний!
Він пробачив мені мою боягузтво і безхарактерність. Ми знову разом. Підписалися без особливого шуму. Нещодавно в гості все-таки завітала мама. Коли ми з нею засиділися на кухні, раптом розплакалася: батько п’є, гуляє, «будує» її постійно. Мовляв, втомилася, сил немає. І навіть заздрила: «У вас так добре».
У нас дійсно все чудово. Страшно уявити, що було б, якби я не зробила той правильний крок до щастя.
Наталія П.,
Запоріжжя.
Інші життєві історії: Життєві історії. Від ненависті до любові один крок і Життєві історії: хресний охоронець.
Також читати:
