Хочу розповісти, як за старих часів зберігали картоплю в цілості й схоронності до самої весни. Так робили мої батьки, а до цього їхні батьки. Може, цей спосіб здасться складним для тих, у кого є гарний погріб, але у нас його ніколи не було, тому з осені ми закладали в кагат ту частину врожаю, що була призначена для посадки навесні, і зверху ту, що піде на їжу з квітня і до отримання нового врожаю.
Для кагату (або бурта – кому яке слово подобається) коренеплоди відбирали дуже ретельно: відбраковували пошкоджені і підгнилі. Сушінню теж приділяли особливу увагу, тому в кагат потрапляли тільки сухі здорові бульби. Одночасно з картоплею прикопували на зиму пару відер морквини і буряка, щоб навесні дістати їх соковитими, як ніби тільки викопаними.
Сам кагат робили так. Ближче до холодів очищали посеред городу велике коло. Верхній шар землі з нього (десь на півштика) знімали і відкладали в сторону. Потім просипали коло сухим хвойним опадом, який приносили мішками з найближчого соснового лісу. Соснові голки, я так думаю, потрібні частково для захисту від холоду з боку землі, але в основному для відлякування мишей.
Далі носили з сараю картоплю і складали її гіркою, намагаючись робити це рівномірно. Поверх картоплі насипали невеликий шар землі (вона навіть може трохи прозирати крізь нього), зверху розкидали хвою досить товстим шаром, а потім знову накидали землю, тепер вже товстим шаром, щільно її прихлопуючи.
У шар землі обов’язково кидали багато полину – миші його не люблять і не полізуть в кагат. Землю для прикопування брали навколо кола, там навіть виходив невеликий рів.
Захована таким чином картопля у нас ніколи не підмерзала, не підгнивала, її не чіпали миші, а самі бульби залишалися твердими, без натяку на млявість, а паростки не прокльовувалися ні на міліметр. Тому кагат навесні ми розбирали заздалегідь, щоб картопля встигла прогрітися в сараї. Після цього вона давала товсті короткі паростки. Сусіди на той час в погребах вже по кілька разів перебирали картоплю, обриваючи довгі тонкі стебла, які висмоктували всі соки з бульб.
Я і зараз так роблю щороку, всю зиму на городі стоїть картопляна гірка, присипана снігом. Так, забула сказати, що у цієї картоплі немає погрібного запаху. Пахне вона завжди свіжістю і навесні. А ще – спогадами про дитинство і про батьків, яких вже немає в живих, але пам’ять про них живе навіть в таких дрібницях.
Валентина УЖЧЕНКО, м. Охтирка Сумської обл.
Купуйте електронні версії наших нових видань
Що дає підписка на оновлення нашого сайту
Слідкуйте за нами в Facebook та Telegram
Також читати:
- Почорніла картопля
- Картопля. Перевірені сорти і новинки
- Щедрий урожай картоплі під соломою
- Проростання картоплі. Чому так буває і що цьому протиставити?
