Історії

Нещодавно онук несподівано запитав: «А чому ми так наполегливо прагнемо до Європи? Невже у нас не можна зробити так, як у них?». «Можна!» - не замислюючись, відповів я. «Чому ж тоді не робимо?» - не вгамовувався він. «Ось в цьому-то і вся заковика, - спробував дохідливо пояснити хлоп’яті. - Для того, щоб у нас було так, як у них, треба жити і…

«Від посмішки стане всім світліше», - співали ще не так давно і дорослі, і діти, особливо не замислюючись над тим, а чому? А, напевно, тому, що раніше посмішка була як само собою зрозуміле. Люди хоч і жили бідніше і скромніше, але були чистіше і відкритіше душею, тому й посміхалися один одному, а не дивилися спідлоба, як зараз.

У нашому славному колективі я вважався любителем природи. Тому, коли народилася ідея зробити колективну вилазку за грибами, запросили і мене. А, чесно кажучи, моя любов до природи обмежувалася рідкісними поїздками з друзями на риболовлю. Але цього літа в навколишніх лісах вродило стільки грибів, що всі як з розуму зійшли, тільки і розмов про…

Не знаю чому, але з самого дитинства липень у мене асоціювався з ромашкою. І не тільки тому, що ми всі поголовно на ній ворожили. Ця квітка була схожа на спекотне, розжарене сонце і білі, чисті деньки, що заходять зорями один за інший. Обриваю по пелюстці-деньочку: «Любить - не любить, любить - не любить!» Такий вже він липень, кожен день - з…

Скільки живе людство, стільки і стоїть перед ним одвічне питання, на яке досі так і не знайдена вичерпна відповідь. Йдеться про сенс цього самого життя. Тим більше зараз, коли більшість з нас не живе в прямому сенсі, а виживає. Животіє. - Немає радості, - сумно зітхнув при зустрічі старий добрий знайомий.

Колись відомий поет стверджував: «Я знаю - місто буде, я знаю - саду цвісти!». Так от, цю мрію через багато років втілив у реальність в окремо взятому куточку України (а конкретно - в селі Іверському, Олександрівського району Донецької області) Олег Вікторович НОСИК, агроном за професією, романтик і майстер на всі руки - за покликанням.

При нинішньому житті багатьох все частіше і частіше відвідує ностальгія. За колишніми часами. За кращим життям. За друзями дитинства - надійними і відданими. Адже нині чеснота, взаємоповага і взаємодопомога, готовність прийти на виручку тому, хто потрапив у біду (причому безкорисливо), не в пошані. Тому і ностальгуємо, хоча не бачу нічого…

Є чимало охочих подивитися на дачний будинок Павла Андрикевича. Щеб пак - адже на даху його будинку знаходиться п’ятиметровий металевий дракон, який здалеку привертає увагу. Він повертається за напрямом вітру і - приємно дзвенить, адже на ньому є сотні малесеньких дзвіночків. - Я - бляхар-покрівельник з дуже великим досвідом роботи, -…

Очікую онука з уроків біля школи. Біля ґанку під берізками такі ж, як я: мами, бабусі, дідусі. Ось нарешті пролунав довгоочікуваний дзвінок і діти, немов гриби з кошика, скочуються по сходах на пришкільний двір в обійми рідних і близьких. «Мамо, я сьогодні десятку отримала з математики!» - ділиться радістю миловидна дівчинка, застібаючи на…

Нині всі збожеволіли на коронавірусі. По телевізору, в Інтернеті одна страшилка сумніша за іншу. Хоч лягай - і помирай! Недарма ж народна мудрість говорить, що «немає друга краще, ніж здоров’я, а лікаря немає гірше, ніж хвороба». А порадників скільки! Всі навколо раптом стали фахівцями в галузі медицини, знахарями, віщунами, хоча ще вчора…