У нашому славному колективі я вважався любителем природи. Тому, коли народилася ідея зробити колективну вилазку за грибами, запросили і мене. А, чесно кажучи, моя любов до природи обмежувалася рідкісними поїздками з друзями на риболовлю. Але цього літа в навколишніх лісах вродило стільки грибів, що всі як з розуму зійшли, тільки і розмов про гриби: як їх збирати і готувати, які чудові страви з них виходять. Не встояв і я.
Скинулися ми, найняли мікроавтобус і вирушили в грибну експедицію. Однак ледь ми виїхали за місто, як наш невеликий і, здавалося, згуртований колектив почали роздирати протиріччя. Розбіжності почалися з того, куди їхати. Відразу знайшлися кілька знавців грибних місць: один пропонував їхати в Сухий бір, де тьма-тьмуща рижиків, другий говорив, що треба їхати в Тетянин гай, де повно груздів, а третій умовляв їхати на Кузьміну дачу, де незліченна кількість білих грибів.
В автобусі розгорілася відчайдушна суперечка і піднявся несусвітній ґвалт. Кінець цим дебатам поклав водій – він поїхав туди, де краще дорога.
Далі теж не обійшлося миром. Ледве в’їхали в ліс, як всі прилипли до вікон. «Он гриб!» – радісно волає один. «А он їх ціла галявина!» – вторить інший. Шофер змушений був зупинитися, оскільки деякі з пасажирів, готові були випасти з автобуса. Але там, де комусь здалася ціла поляна грибів, було кілька сироїжок, явно викинутих кимось за непотрібністю.
Через триста метрів все повторилося.
Нарешті, автобус заглибився в ліс досить далеко, що навіть водій порахував, що гриби тут. Перед тим, як розійтися на пошуки, домовляємося зібратися через пару годин і, якщо грибів не буде, їхати в інше місце. Але вже через півгодини грибники зібралися з переконанням, що ніяких грибів тут зроду не було. Всі готові їхати далі, але тут виявилося, що відсутня одна людина. Всі почали свистіти і аукати, але марно. Кілька добровольців вирушили на пошуки зниклого. Прочесали всі околиці, але людина ніби крізь землю провалилася.
Коли самі голосисті крикуни вже охрипли, зниклий з’являється з іншого боку і винувато пояснює: «Ось, натрапив на грибне місце», – і показує кошик, в якому на дні лежать з півдесятка зубожілих вовнянок.
Втративши чимало часу, поїхали в нове урочище. Все б нічого, на новому місці гриби траплялися, але тут виникла інша біда – на нас накинулися комарі. Великі та люті, як дикі собаки. Мені небо здалося за макове зернятко. Антикомарина мазь, яку я за порадою знайомого прихопив з собою, не допомагала. Комарі діставали все, навіть забивалися за комір і по-звірячому кусалися. Не витерпівши, я здався: заліз в автобус і просидів там до самого від’їзду.
Поверталися додому через якесь село, де старенькі біля дороги торгували грибами. Я закупив у них все оптом і з’явився додому з повним кошиком. Дружина була в захваті, хвалилася сусідам багатою здобиччю.
Так я придбав в окрузі імідж великого знавця грибних справ і тепер до мене грибники-початківці приходять за консультацією.
Мефодій МАРТИНОВ.
Мал. Миколи КАПУСТИ.
Купуйте електронні версії наших нових видань
Що дає підписка на оновлення нашого сайту
Слідкуйте за нами в Facebook та Telegram
Також читати:
