Історії

«Добро перемагає зло!» — ми любимо повторювати з будь-якого приводу, часто не замислюючись над сказаним. А марно. Робити добро — не тільки приємне заняття: стає тепло на душі від власної великодушності, але ще й дуже корисно для здоров'я. В одній з американських клінік, наприклад, добрі справи призначаються психотерапевтом нарівні з...

Року, який ми, як і багато хто до нього, обіцяли самі собі (іноді самі цього не помічаючи) почати з чистого аркуша. Кинути якісь шкідливі звички, перервати застиглі стосунки, кардинально щось змінити у своєму житті. Чи особиста, робоча, внутрішня — не важливо. Так, зміни нас вже набридли. Ну ось нам випало таке прокляття — жити в епоху...

У нашій родині є історія, яку потрібно було пережити і зрозуміти. Було нелегко, поки одного разу чоловік не покаявся. Тепер вона стала сімейною легендою. Коли згадуємо, завжди сміємося. Я тоді чекала дитину. Ми разом чекали. Він був запланованою радістю. Всі дев'ять місяців чоловік буквально носив мене на руках, вгадував кожне бажання.

Воскові краплі важко падали на підлогу. На білому, очищеному перед святом мармурі, розпласталися тьмяні плями з воску, обводячи повільним хороводом свічник з тремтячими вогнями. Галина погасила свічки, прибрала огарки в ящик, обвела чіпким поглядом храм. Звично зраділа передсвятковому блиску, зітхнула і, повернувшись до ікони...

У нашому домі її завжди приймали, як рідну, з розпростертими обіймами. Як не пошкодувати-пригріти дівчинку, у якої в сім'ї проблеми: тато п'є, мама плаче. Вона так зворушливо розповідала про це, скаржачись на долю, що хотілося її обійняти і заспокоїти. Після школи ми вступили до одного університету, мої конспекти були і її конспектами.

Головне, встигнути це зробити. Останнім часом я часто думаю про це. Нещодавно довелося поховати колишнього чоловіка. Не жили разом чверть століття, а помер — і нікого, крім мене і моїх дітей, виявляється, у нього не залишилося. Сини все витягли на собі, проводили гідно. Стоячи біля труни, я все своє життя прокрутила, як у кіно.