Реклама
Home Дім ВБИТА ПАМ’ЯТЬ

ВБИТА ПАМ’ЯТЬ

Ізюм, Харківська область

Цитата номера 
Ні мертве каміння міста?
Ні мертва сила машини
Твоєї мрії не стисне,
Пориву твого не спинить.

Олег ОЛЬЖИЧ.

Завжди полюбляв бувати в ошатному, зеленому, привабливому місті Ізюм. Коли їхав до Харкова, зупинявся на його багатоголосому, гамірному ринку: випити кави, купити смаколиків, просто відпочити. При в’їзді до міста милувався крутою крейдяною горою з пам’ятниками загиблим героям, на якій розташовувалися зручний готель, заклади харчування, магазин оптики, якою здавна славилося це місто. Тепер це залишилось лише у минулому. Чому? А тому, що нічого цього після нашестя рашистських окупантів не залишилося. Як не залишилося й самого міста. 

Про це дізнавався з випусків новин на єдиному телемарафоні, жахався від  приголомшливих кадрів кінохроніки, не міг до кінця витримати, коли показували процес ідентифікації загиблих місцевих жителів і українських військових, похованих на безіменному цвинтарі в сосновому лісі. Понад 450 могил! Це треба пережити. Як-то кажуть, переварити. Ще не встиг оговтатися від цих потрясінь, як наздогнало інше.

Днями прочитав повідомлення в стрічці нових на Фейсбуці, яке написав секретар Краматорської міської ради Донецької області Ігор Сташкевич. Ось його допис: «Сьогодні проїхав залишками міста мого дитинства, проїхав трасою Краматорськ-Ізюм-Краматорськ (лише по дорозі, нікуди не звертаючи, бо все усіяне «подарунками») і так захотілося напитися. Бо місто мого дитинства просто вщент розбите! До останку! Треба було бачити очі людей, їхні нездорові посмішки.

Мене просто накрило ніби вибуховою хвилею. Все, що привіз –
роздав. А мені хотілося зробити для цих людей щось більше. Як вони мене сьогодні на моїй вулиці Соборній так міцно і тепло обіймали, я для них був тим безпечним часом та спокоєм. Привіз містянам олів’є (дякую своїй люблячій і турботливій подрузі) – вони, як малі діти, раділи, а шоколад як споживали і, перебиваючи один одного, розповідали про минуле життя, коли я був ще юним школярем, з жахом показували найбільш зруйновані місця.

Додому їхав з почуттям спустошеності, просто хотілося від побаченого вити –  вигорілі будинки, розграбовані та розтрощені магазини. Ці виродки вбили мою пам’ять, моє ізюмське дитинство. Ніколи не пробачу!»

Дописав цей абзац і закляк сам. Треба видихнути. Заспокоїтися. Бо ще в пам’яті жахливі картини Бучі, Гостомеля, Бородянки, Ірпеня, Лисичанська, Попасної, Кремінної, Сєвєродонецька, Волновахи, Маріуполя… Все й не перелічити. Ось якої біди натворили російські окупанти! Скільки горя принесли країні, багатьом родинам! Хіба ж таке можна забути, а тим паче пробачити? НІКОЛИ! 

Коли я запитав одного свого знайомого, який понад місяць знаходився в оточеному та ізольованому від країни Маріуполі, як йому вдалося вижити, витримати, вистояти в тому суцільному пеклі, він мені розповів одну повчальну історію. Яка й була відповіддю на поставлене запитання. «Коли мороз опускається нижче -40°C, а вітер дує зі швидкістю
40 метрів на секунду, пінгвіни збиваються в щільне коло спиною до вітру, і так потихеньку рухаються по колу. Найбільш розігріті з середини кола міняються місцями з замерзлими, тими, що з краю, і так до тих пір, доки не скінчиться буря. І лише завдяки турботі кожного про кожного, можна вижити в суворому кліматі Арктики, перемогти будь-який мороз. Пінгвіни це розуміють. А ось люди – не завжди. Раніше і я цього не міг зрозуміти, а ось тепер, коли опинився в такій екстремальній ситуації, багато чого довелося переосмислити, переоцінити. Біда згуртовує людей, робить їх міцнішими. Завдяки цьому багато з нас і не зламалися, витримали, вижили, врятувалися», – підсумував він.

Постояли. Помовчали. А що казати, коли й так усе зрозуміло? Нинішня війна висвітила багато проблем, навчила нас цінувати те, на що раніше ніхто не звертав уваги. Як на лакмусовому папері все проявилося: і підлість, і зрада, і самопожертва, і людяність, і ненависть, і мужність, і незламність… Згодом, коли все це завершиться, настане час все спокійно осмислити, проаналізувати, порівняти. Цікаві речі предстануть перед істориками, аналітиками, психологами, криміналістами. Нам з цим жити: відбудовувати зруйновані міста і села, піднімати економіку, заліковувати рани, ростити і вчити дітей, будувати плани на майбутнє.

Все це буде потім. А поки що війна триває, до її остаточного завершення ще далеко, і коли цей жах закінчиться, не скаже сьогодні ніхто. Тому немає приводу для послаблення, ейфорії, самовпевненості. Треба бути насторожі, віддавати себе без останку для наближення спільної і жаданої Перемоги. Висновки робитимемо потім. Сьогодні треба діяти та давати гідну відсіч ворогу кожному на своєму місці. Тільки згуртувавшись, як ті пінгвіни, ми все перенесемо і все зможемо!

Володимир Заїка, редактор всеукраїнського тижневика «Хазяїн».

Передплата

Шановні читачі! Розпочалась передплата періодичних видань на 2023-й рік, яка проходить у нелегкий час, у фронтовій обстановці. Однак, незважаючи на всі труднощі, ми не втрачаємо оптимізму і хочемо повідомити Вам, що передплату наших видань – газет «Хазяїн», «Мій виноградник», «СпортАрена» та спецвипусків «Хазяїна» – можна оформити в будь-якому відділенні АТ «Укрпошта». Подробиці про умови передплати, пільги та ціни читайте у рекламних блоках, які ми друкуємо в кожному номері.

Редакція.

NO COMMENTS

Оставьте ответ Cancel reply