Цитата номера
Что взор твой затуманился? Взгляни,
Как даже в увяданьи все прекрасно!
Живет надежда в сердце не напрасно.
Скорей слезинку грустную смахни!
Тетяна СТАМОВА.
І знову осінь настала. Чергова. Яка за рахунком? У кожного своя. І рахунок свій. Персональний. Тихенько прийшла, присіла поруч на лавочку і мовчить. Дерева кидають свої листочки на землю. Все частіше і частіше йдуть дощі. Вранці наповзають холодні молочні тумани, хоча ще хочеться тепла. Щось таємниче і магічне криється в цьому слові. Адже восени передбачити погоду майже неможливо: дивишся у віконце з тихим сумом – начебто світить сонечко, а вийдеш на вулицю, тіло пронизує мерзенне тремтіння. Не відчуває тепла. Оманлива і непередбачувана осіння пора.
Так, за багато років існування люди навчилися знаходити вихід з будь-якої життєвої ситуації: коли на вулиці холодно – можна тепліше одягнутися, а коли сльота і дощ – сховатися під парасольку – і вперед! Найскладніше, коли осінь на серці. Коли холодно, сиро і не припиняються докучливі дощі, здається, що вже ніхто і ніщо не зможе вас зігріти. Чомусь здається в такі хвилини, що вас ніхто не розуміє і не приймає вашого тепла. А може, його просто вже і не залишилося?..
Незатишний все-таки час – осінь. Погано, коли вона оселяється у наших серцях. Коли там теж холодно, сиро і йдуть дощі. Що ж робити тоді? Що робити?
«Щоразу мимоволі хочеться провести паралель з природою, – ділиться своїми роздумами Г. П. Грищенко з м. Прилуки Чернігівської області. – Адже в світі все циклічно, і кожен з нас прекрасно розуміє, що осінь адже не вічна. Пройде не так багато часу, і знову настане весна, знову повернеться тепло, все навколо перетвориться – зазеленіє трава, розпустяться квіточки, дерева одягнуть свої прекрасні наряди, землю заповнить приємний аромат пахощів, а сонечко знову подарує нам своє тепло».
Будемо відганяти від себе осінні думки, дивлячись на похмурі пейзажі.
Може, хтось, милуючись останніми барвами безкрайнього блакитного неба, раптом задумається про вічне і прекрасне. А інший згадає, як одного разу змерз на зупинці під холодним дощем і поскаржився, що все наше життя – суцільне розчарування. Хтось, застуканий зненацька холодами, що несподівано звалилися, раптом дорікне собі, що упустив дорогоцінний час. А безжурний побачить в осені золоті барви і назве її щасливим і прекрасним часом свого життя. Ще хтось, збираючи дозрілий урожай на своїй ділянці, подумає, що прийшов час підбивати підсумки… Кожен побачить те, що хоче побачити.
І то так: хтось осені радіє, хтось сумує, хтось шкодує, хтось аналізує, хтось сумує. Я в моменти осінньої меланхолії відкриваю томик Костянтина Паустовського і перечитую його легку, навіть, сказав би, чарівну розповідь «Жовте світло». При цьому зворушливо завмираю, дивлячись на осінь, що шарудить поруч, і слідом за письменником шепочу про себе: «Часто восени я пильно стежив за опадаючим листям, щоб зловити ту непомітну частку секунди, коли лист відділяється від гілки і починає падати на землю. Але це мені довго не вдавалося. Я читав у старих книгах про те, як шарудить падаюче листя, але я ніколи не чув цього звуку. Якщо листя і шарудить, то тільки на землі, під ногами людини. Шурхіт листя в повітрі здавався мені таким же неправдоподібним, як розповіді про те, що навесні чутно, як проростає трава.
Я був, звичайно, неправий. Потрібен був час, щоб слух, який отупів від скреготу міських вулиць, міг відпочити і вловити дуже чисті та точні звуки осінньої землі».
Будемо і ми ловити ці звуки. Останні миті минаючої осені. І нехай наші серця не відвідують холоди, а завжди там пахнуть квіти щастя, миру і кохання!
Передплата
Рецепт від самотності
У братів А. і Б. Стругацьких є чудові рядки: «На переломі історії незатишно: протягує, тхне, тривожно, страшно, ненадійно». Прямо в точку про наш сьогоднішній час! Коли багатьох покрила окалина байдужості, а можновладцям не до проблем зубожілого народу.
Що залишається робити в такому випадку? Братися за руки, друзі, щоб не пропасти поодинці, як співав відомий бард. Разом вижити набагато реальніше, ніж усамітнившись у своїй внутрішній шкаралупі. Тож і закликаємо: долучайтесь до багатотисячної армії читачів всеукраїнської газети-енциклопедії корисних порад «Хазяїна»! Спільно ми все подолаємо, вирішимо нагальні злободенні питання, підтримаємо одне одного, підбадьоримо, просто поговоримо в затишній тиші, посміхнемося один одному. Адже нині це так важливо!
Передплатити газету «Хазяїн» можна з будь-якого місяця, в будь-якому поштовому відділенні України, у листоноші за місцем проживання, а також, не виходячи з дому, на сайтах peredplata.ukrposhta.ua або hozjain.ua в меню «Передплата».
Передплатні індекси: 33817 (російською мовою), 89102 (українською мовою). Вартість на місяць – 26,12 грн.
Редакція.
Купуйте електронні версії наших нових видань
Що дає підписка на оновлення нашого сайту
Слідкуйте за нами в Facebook та Telegram
Також читати:
