Цитата номера
Я знаю грамоту свободи –
її підписують мечі…
Ліна КОСТЕНКО.
Якось за трагічно-тривожними подіями останнього часу й не помітив (не до того було), як проминула визначна для мене ювілейна дата – 6 травня 2022 року виповнилося 20 років, як я очолив «Хазяїна». Звичайно, що тепер не до ювілеїв, але все ж… Ні в якому сні не міг передбачити, що цей день доведеться зустрічати в статусі переселенця (причому вдруге!) далеко від рідної домівки та від сім’ї, серед війни, горя і непоправних втрат. Важких випробувань і сподівань на те, що все здолаємо, витримаємо і переможемо!
Останнім часом у мене часто при зустрічах і в телефонних розмовах запитують: «Коли це все закінчиться і чим?» Чесно відповідаю: «Закінчиться перемогою, а коли – не знаю! Я ж не військовий експерт, а тим паче – не оракул…»
Дійсно, навіщо давати людям надію на те, чого сам не знаєш. З досвіду вже не раз переконувався (та й не лише я), що не ОДИН експерт ще ніколи нічого не вгадав, не передбачив і не передрік. Тож навіщо повторювати їхню долю? Щоб вас потім згадували незлим тихим словом?..
З іншого боку, й людей можна зрозуміти: їм не терпиться почути те, що вони хочуть почути стосовно строків завершення війни. Під час таких лихоліть усі живуть, наче кулик на болоті, перестрибуючи з купини на купину. Проживаючи день за днем з надією, що завтра буде краще, ніж сьогодні. Пристрасно спостерігаючи за усім, що відбувається та швидко реагуючи на всі зміни. Спокійно, без галасу та репетувань, без невиправданого оптимізму. А прострація чи апатія під час війни – це смертельний вирок самому собі, самогубство. Людині просто нічого не залишається, окрім як жити. День за днем. Година за годиною. Мить за миттю. Намагаючись вберегти себе та своїх рідних і близьких. А більш віддалену перспективу при існуючому нині обсязі інформації, який нам подають звідусіль, все рівно не переварити, не розгледіти. За димом згарищ та вибухів. Розпачу, а часом і відчаю. Бо ж усі ми смертні люди.
Тож чи варто в таких умовах звертати увагу на всілякі прогнози стосовно строків закінчення війни? Від цього все одно легше не стане, особливо тим, хто вже втратив власні домівки, рідних і близьких. Втратив все.
Згадаймо події не такого вже й далекого 2014 року: чи хтось щось вгадав? Тому всі ці передбачення – шлях у нікуди. Треба просто жити і робити все від кожного з нас залежне, аби наблизити довгоочікувану й жадану мить Перемоги! Як казав один мій добрий знайомий, ми «б’ємося на смерть у вівторок, аби настала середа, але не розуміємо, що буде в четвер».
Як казав відомий письменник-фантаст Роберт Шеклі, «найбільш образливо, що в інформаційній війні програє той, хто говорить правду. Той, хто говорить правду, обмежений лише нею. Брехун може казати що завгодно». Навіщо це нам?
Холодна і тривала цьогорічна весна теж не давала звичного оптимізму та надії на буйство життя, притаманного цій порі року: якось кволо й неохоче садились городи, де це було можливо; не радувало стримане цвітіння садів і перших квітів; залишилось майже непомітним повернення птахів з вирію; майже не чутно їхнього радісного співу, який зачаровував у мирний час. Все нині не таке, як колись. У тому житті. Довоєнному.
В останні дні значно потеплішало, але радощів від цього не додалось (як на мене). Подих близької війни відчувається у всьому: у постійному завиванні сирен повітряної тривоги; у скупих зведеннях з фронтів; у стриманому ритмі життя. Хочеться начебто і порадіти яскравим тюльпанам на клумбах, дзичанню бджілок-трудівниць у садку; зеленим паросткам сходів городини… Хочеться, але якось не виходить. Бо на душі тривожно. Хоча сам себе і заспокоюю, що все буде добре: поборемо ненависного ворога, порушене та понівечене відбудуємо. В той же час, серце кров’ю обливається за тисячі загиблих захисників України і мирних жителів, особливо невинних ні в чому діточок, яких уже не повернути ніколи.
У Мирослава Дочинця прочитав такі обнадійливі рядки: «Сьогодні ввечері, в саду, вперше за місяць підвів голову до неба – і глянув на зірки. І вони відгукнулися, довірливо кліпнули, підбадьорливо сяйнули. І я згадав його задавнені слова: «Ніколи, чуєш, ніколи, за жодних обставин і нищівних знегод, не смій не помічати зірок у небі і квітів на землі». Подумав: мабуть, він все таки правий. Не треба похнюплювати голів, а частіше підводити їх догори, щоб помічати не лише дим від згарищ у небі, а й яскраве сонечко, і зірки на нічному небі, і зелену траву та квіти, і скупі посмішки людей.
Будемо рухатись уперед: з купини на купину, оминаючи небезпеку крокувати до мирного життя. Війна рано чи пізно – все рівно закінчиться, а нам усім, Україні в цілому продовжувати жити. Заліковувати рани. Мріяти про майбутнє. Бо без цього можна позбутися розуму…
Передплата – 2022
Шановні читачі!
Не дивлячись на російську агресію, яка триває вже третій місяць, редакція «Хазяїна» відновила випуск газети і налагоджує її доставку в ті регіони, де не ведуться бойові дії. Ми раді, що знову разом з вами і потрібні один одному. У нас спільне горе та однакові проблеми. Ми скріплені однією кров’ю.
Але, не зважаючи на всі випробування, ми віримо в Перемогу та мирне майбуття. Щоб бути й надалі в одній зв’язці, прохаємо Вас по можливості підтримати нас, передплативши «Хазяїна» й на друге півріччя 2022 року. Ми й надалі готові працювати на спільну мету, заради Вас і відповідати на всі запити своїх читачів. Разом все подолаємо і переможемо!
Передплатні індекси та ціни залишаються незмінними. (Про умови передплати на 2 півріччя читайте в рекламних блоках).
Редакція.
Купуйте електронні версії наших нових видань
Що дає підписка на оновлення нашого сайту
Слідкуйте за нами в Facebook та Telegram
Також читати:
