Зміст
- Підготовка до свята
- Кутя – головна страва
- Святковий стіл
- Різдвяний стіл
- Колядування
- Вертеп
- Скільки місцевостей – стільки традицій
Свято Різдва Христового – одне з головних християнських свят, що знаменує народження Ісуса Христа – Сина Божого та спасителя людства. Українці здавна бережуть і шанують традиції Різдва, які в нашій країні значно відрізняються від європейських.
Підготовка до свята
За давньою традицією різдвяне святкування починається ще ввечері 6 січня. Вечір напередодні Різдва називається Святим або Надвечір’ям Різдва Христового. У цей день всі члени родини мають бути вдома та допомагати один одному під час святкових приготувань.
За звичаєм до свят господині ретельно прибирали в будинку, білили кімнати, застеляли нові або чисто випрані скатерки й рушники, намагалися підготувати новий одяг для всіх членів родини. З воску власної пасіки господар з молитвою виготовляв святкові свічки.
Кутя – головна страва
А вдосвіта шостого січня господиня розпочинала приготування дванадцяти страв, що символізують дванадцять апостолів. Оскільки Різдву передує тривалий сорокаденний піст, всі страви Святої вечері мають бути пісними.
Головною різдвяною стравою є кутя – пшенична або ячмінна каша, змішана з родзинками, маком, медом і горіхами. Але класичну кутю здебільше варять на Наддніпрянщині. В інших регіонах вона дещо відрізняється від класичного рецепта.
Наприклад, на Буковині до куті додають халву. На Галичині кутю варять густу та щедро заправляють горіхами та маком. На Волині кутю подають і густу (без узвару), і рідку. В Східній Україні кутю варять з рису. Також обов’язково має стояти на столі ще одна святкова страва – узвар.
Святковий стіл
Сідають за святковий стіл з появою першої зірки, що символізує народження Ісуса. Святий вечір традиційно розпочинається молитвою за здоров’я живих і упокій мертвих. Господар першим сідає за стіл, запалює різдвяну свічку й благословляє вечерю, після чого куштує кутю і роздає її родині.
![Праздничный стол в Закарпатье](https://hozjain.ua/wp-content/uploads/2019/12/20191224s-300x225.jpg)
Після куті вже можна переходити до інших страв – риби, грибів, борщу, вареників, тушкованої капусти, картоплі, узвару тощо. У різних регіонах України набір страв для Святої вечері є різним, наприклад, на Івано-Франківщині до пісного борщу з грибами готують «краплики» – вареники з дрібно порізаним оселедцем, заправлені смаженою на олії цибулею. Також обов’язково роблять пісні голубці з рисом, гречкою та грибами.
На Волині на різдвяний стіл подають борщ з грибами, картоплю в «мундирі». На Закарпатті обов’язково печуть святковий калач, який зветься карачуном, або коротуном, до речі переддень Різдва там теж називають Карачун. Цей калач випікають на три найбільші зимові свята і тримають на святковому столі. Та і кутю в Закарпатті варять в основному тільки в гірських районах, а от на низині звичною святковою стравою є бобальки – маленькі кругленькі здобні булочки. Господині роблять здобне тісто, яке потім кульками запікають або проварюють на парі, потім їх посипають маком чи горішками. З них в багатьох селах і починається Свята вечеря.
На Полісся 12 страв готували тільки заможні родини, інші – хто скільки міг собі дозволити. Кутю тут робили в основному ячмінною, на святковий стіл обов’язково ставили голий борщ, основою для якого служили білі гриби, розведені капустяною закваскою, також на святковому столі були вареники з картоплею і квасолею та бурда. Цю унікальну поліську страву готували із розтертого та потім дещо обсмаженого конопляного насіння, потім туди додавали чорницю і груші-дички.
Під час трапези за столом ні в якому разі не можна лаятися та сперечатися.
Різдвяний стіл
Вранці 7 січня люди радісно вітаються фразою «Христос народився!», а у відповідь чують – «Славимо його!». У цей день заведено ходити до церкви на святкову молитву, а також в гості до родичів.
На відміну від Святвечора, під час різдвяних гостин вже не обмежу-ються пісною їжею. На стіл у цей день кладуть шинку, ковбасу, яйця, холодець та інші страви.
Колядування
Обов’язковою різдвяною традицією є колядування – звичай, під час якого групи колядників піснями славлять господарів. Найчастіше в таких піснях звучать побажання щастя, здоров’я та достатку. По закінченні співу господарі виносять колядникам солодощі або гроші. До речі, на Волині переддень Різдва так й зветься – Коляда.
Традиційно в Україні колядують діти, дорослі парубки та дівчата (в Галичині інколи ще й ґазди). Але колядують в різних регіонах неоднаково. Так, на Покутті (південно-східна частина Івано-Франківської області) діти йдуть колядувати вже на Святий вечір. На Слобожанщині та на Гуцульщині – в перший день Різдва, після того, як у церкві закінчиться Богослужіння, на Західному Поділлі – вранці на другий день свят. На Закарпатті колядувати в перший день Різдва ходять тільки хлопці, другого дня це можуть робити й дівчата. Вертепи, які на Закарпатті називають бетлегемами, ходять на третій день.
Вважається, що чим більше колядників відвідає оселю, тим щедрішим буде для родини рік.
В різних регіонах колядки різняться. У гуцулів переважають згадки про вівчарство, тваринництво, а у бойків – хліборобський мотив. В текстах їх колядок зображене основне знаряддя хліборобської праці – плуг, яким заорювали землю. Є навіть танець, щоб капуста гарно вродила. У лемківських колядках також домінує хліборобський мотив, але там багато польських та угорських сюжетів, бо сусідами лемків були поляки й угорці.
Вертеп
Давнім та унікальним різдвяним звичаєм є ходіння з вертепом, здебільшого це поширене в Західній Україні. На східній та центральній Україні та на Східному Поділлі ходять переважно тільки з Вифлеємською зіркою, іноді всередині неї запалюють свічку.
Вертеп – це пересувний мініатюрний ляльковий театр, розміщений в спеціальному коробі (маленькому ящику), в якому показували вистави. Він розділений на дві частини. У першій – розігрувалися сцени, пов’язані з народженням Христа й біблійними персонажами. Друга (світська) – описувала історії з життя людей.
![Рождественский вертеп в Черновцах](https://hozjain.ua/wp-content/uploads/2019/12/20191224v-300x225.jpg)
Згодом ляльковий вертеп перетворився на «живий» вертеп, його виконавців іноді іменували машкаратами (від слова «маска», личина).
Це був як би маскарад, який ніс добрим людям звістку про народження Ісуса Христа. У вуличному вертепі ходили колядувати діти й підлітки, а в машкарати брали тільки дорослих чоловіків: діти повинні бути одягнені у звичайний одяг, а дорослі, які грали серйозні ролі (Смерті, Царя, Ангелів), були в масках. Головними персонажами таких вертепів є Ангел, Пастушки, Три Царі, Чорт, Смерть, Цар Ірод і його воїни, Козак та інші. Але окрім головних персонажів у кожному регіоні є персонажі, притаманні тільки цій місцевості (Солдат, Лихвар, Поміщик, тощо). Наприклад, на Закарпатті, в місцевостях, що межу-ють з Польщею та Угорщиною, є такі персонажі – Жовнір та Пихатий пан, який ходить в польському чи угорському одязі та розмовляє іноземною мовою. Це такі цікаві регіональні вкраплення в вертепні сюжети.
Скільки місцевостей – стільки традицій
Існують певні традиції святкування, що відрізняються в різних регіонах України.
На Гуцульщині (сучасні регіони Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської областей) Святвечір в давнину розпочинався дуже містично. Господар зі старшим сином або дружиною брали хліб, ложку меду, кутю, ладан і свічку й обходили свою домівку тричі за сонцем. Після обряду обсипали територію довкола дому маком, а біля порога клали часник і сокиру. Це робилося для того, щоб вберегти будинок від злих духів.
На Галичині (сучасні регіони Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей) перед Святим вечором у дім заносили плуг або ярмо. Вважалося, що вони принесуть сім’ї щастя.
А в деяких районах Львівщини й досі плетуть солом’яних павуків і підвішують над входом або перед іконою. Вважалося: якщо жінка не має дітей, то вона має постояти під цими павучками. Тоді наступного року діти обов’язково з’являться.
На Поліссі в давнину напередодні Святвечора діти обв’язували соломою стовбури груші, які вважалися символом садовини. Містичним звичаєм, який зберігся на Поліссі по сьогодні, є обряд з часником – його ставлять на краях столу, щоб не пускав злих духів до сім’ї й оберігав протягом року.
На Буковині (західна частина Чернівецької області) за стіл сідають дуже рано, щоб після Святої вечері діти не боялись ходити колядувати. Колядування тут триває 3 дні – з 6 по 8 січня. Перед вечерею господар просить у молитві те, чого не вистачає сім’ї. А тарілку з-під першої страви, яку з’їли, колись перевертали, щоб квочки добре несли яйця. А коли святкову свічку задували, слідкували, куди пошириться дим. Якщо вгору – то рік буде щедрим, а якщо в бік дверей, то варто чекати поповнення або гостей в новому році.
На Поділлі вечеря починалася з того, що господар заносив до хати Дідуха або, як його ще тут звуть, Коляду. Солом’яний сніп, переважно житній, ставили в кутку біля ікони на покуття. На підлозі теж розсипали солому. Наступного ранку її разом із Дідухом виносили на вулицю і спалювали біля хати.
На Черкащині та Київщині кутю на покуть відносили жінки. Після цього обряду хазяйка дому підходила до своїх діток і трохи скубала їх за чубчики. Це робилося для того, щоб квочки неслись, а курчата були чубатими.
Закарпатський господар у ніч на Різдво виходить до себе у сад і «лякає» сокирою дерева, які цьогоріч не приносили гарного врожаю. Господар замахується сокирою над деревом і обіцяє зрубати його, якщо і надалі буде слабо родити. До речі, у віддалених селах Карпат, кажуть, ще й досі старожили у ніч Різдва або на ранок виходять з трембітами і їх гулом сповіщають про початок святкування Різдва.
На Півдні та Сході України досі збереглася традиція відносити святу вечерю своїм хрещеним. Зазвичай у кошику несуть трохи куті, калачі, цукерки. Ті, у свою чергу, дають діткам гроші й солодощі. Окрім того, раніше на Півдні України була ще й така різдвяна традиція: заможні люди відвідували притулки й робили подарунки бідним.
Єлизавета МАРТОВА.
Купуйте електронні версії наших нових видань
Що дає підписка на оновлення нашого сайту
Слідкуйте за нами в Facebook та Telegram
Також читати: