Цитата номера
Коли я пішов до школи, мене запитали,
ким я хочу стати, коли виросту.
Я відповів: «Щасливим».
Мені сказали, що я не зрозумів питання,
а я відповів, що вони не зрозуміли життя.
Джон ЛЕННОН.
Нещодавно колега розповіла повчальну історію. Вирішивши зробити улюбленому онуку-дошкільнику святковий сюрприз, вона зателефонувала йому і, змінивши до невпізнання голос, щоб не помітив підступу, звернулася: «Здрастуй, Андрійко! Це тебе турбує Дідусь Мороз, який хоче привітати тебе з Новим Роком та Різдвом і вручити тобі подаруночок, про який ти мріяв!»
У трубці запанувала насторожена тиша, а потім малюк видав шедевральну відповідь: «Не треба мене турбувати! Мене всі тільки радують!» І вимкнув телефон.
А ви говорите, що малюки нетямущі. Іноді вони мудріші за нас, а їхні відповіді на, здавалося б, очевидні для всіх питання вражають безпосередністю, щирістю і точністю. А нерідко, як в даному випадку, навіть ставлять в глухий кут. Ну, скажіть на милість, навіщо йому дійсно в свято турбування? Коли він чекає тільки дива і подарунків у атмосфері піднесеності, чарівництва, таємничості. А ми, дорослі, часто не замислюємося над тим, що робимо, говоримо, як чинимо і діємо. Тут же дитина поставила бабусю, яка виступала в ролі чарівника Діда Мороза, на місце. І навіщо придумувати анекдоти, коли вони народжуються самим життям.
Турбот кожному з нас і так вистачає в повсякденній суєті, що дуже тонко підмітила дитина, яку не проведеш. Багатьох турбує здоров’я, похитнулися нерви, побутові негаразди, проблеми на роботі, в сім’ї. А як уряд турбує цінами, тарифами, своєю непередбачуваністю?! Та хіба мало що нас може турбувати? Тому давайте обійдемося без турбот хоча б раз, на Новий рік і Різдво, від яких всі чекають якщо не дива, то хоча б якихось позитивних змін у сірій безпросвітній дійсності.
Другий знайомий всі тривалі передсвяткові та святкові дні вперто не відповідав на телефонні дзвінки. Я вже грішною справою запідозрив щось недобре. Коли після двотижневого самітництва зустрічаю його на вулиці радісного і усміхненого. Висловив товаришеві свої сумніви. А він, як ні в чому не бувало, здивував: «Та нічого, старий, не сталося! Просто втомився від постійної гонки за життям і вирішив на якийсь час усамітнитися. Лікувався тишею! І ти знаєш, повинен тобі помітити, вельми хороша це штука. На час свят відключив телефон, побув наодинці з домашніми, елементарно виспався за довгий час. Плюс – хороша їжа, різні смаколики, з напоїв – чай і кава, затишок і заспокійлива музика. Ніяких телевізорів! Погортав вже призабуті книги, провів кілька днів наодинці з думками. І ніби заново на світ народився! Спробуй, тобі теж сподобається!»
Дивлячись на його безтурботний вигляд і добродушну посмішку, я не сумнівався у його щирості. Тільки згадав до місця рядки з поезії Ліни Костенко:
Забіжу за наслідки й причини,
Оселюся в дальній далині.
Тиша сутінковими очима
Усміхнеться лагідно мені.
Свята відшуміли. Життя триває. Знову потягнулися сірі нескінченні будні. А ми давайте якомога частіше не турбувати нікого і не турбуватися через дрібниці самим. Радувати інших і радіти тому, що є у кожного з нас!
Рядки з листів
Знову з вами
Вітаємо, шановні «Хазяїн» та «Мой виноградник»! Удачі та благополуччя улюбленим виданням і побільше передплатників. Наша сім’я ось вже багато років читає ваші-наші видання. Ось і 2020 рік не став винятком – ми знову з вами!
За цей час поріднилися, звиклися, зрослися (якщо можна так висловитися) з газетами. Без улюблених видань просто не можемо і не хочемо розлучатися. Та й навіщо? Адже «Хазяїн» для нас і помічник, і лікар, і порадник, і консультант.
Нещодавно приїжджав у відпустку зять із зони військових дій в Донбасі, відвіз з собою підшивку «Хазяїна» за 2018 рік. Вже третій рік служить в гарячій точці за контрактом, любить газету «Хазяїн» давно. Тепер будуть читати з товаришами в хвилини відпочинку від служби, розгадувати сканворди.
Сумно те, що молодь в селі, яка залишилася, газет не передплачує і не читає (залишилися одиниці), а пенсіонерам не по кишені. Тепер передплачують в складчину, на 3-4 будинки. На нашій вулиці таких троє, а укупі будуть 12 осіб читати «Хазяїна», ще 9 осіб – «Мой виноградник», по черзі. Ось такі реалії життя: стоїмо перед вибором – хліб, ліки або газети? Але все ж викручуємося, виживаємо, тому що до всього вже звичні.
О. М. ГУНЬКО.
с. Благодатівка,
В.-Олександрівський р-н
Херсонської обл.
Купуйте електронні версії наших нових видань
Що дає підписка на оновлення нашого сайту
Слідкуйте за нами в Facebook та Telegram
Також читати:
