Цитата номера
Красива осінь вишиває клени
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить: – Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим.
Ліна КОСТЕНКО.
Нещодавно раптом вловив себе на думці, що онуки – найголовніші та найчудодійніші ліки від старості. Посмішка онука (онучки) схожа на сонячне світло, яке наповнює не тільки дім, але і душу.
За вікном похмуро і сіро. Мрячить нудний і холодний дощ. Сиджу і розглядаю через скло осінній натюрморт. Здавалося б, яка тут радість? Що може в таку погоду зігріти душу і скрасити самотність? Але вухо раптом вловило знайомий скрип хвіртки, а серденько спочатку ліниво поворухнулося, а потім забилося в радісній знемозі, напевно, теж вловило довгоочікуваний звук: «Невже онук після школи відвідав?!». А за мить в коридорі пролунав тільки йому властивий тупіт і ось він, немов вихор, вже стоїть на порозі, знімаючи на ходу шкільний рюкзак і радісно простягає бабусі скромний, намоклий осінній букетик: «Ось! Останні осінні квіти!». Посміхаємося з дружиною у відповідь: «Дякуємо, онучку! А з якого приводу квіти?». «Просто так! – не замислюючись, випалив він у відповідь. – Для настрою!».
Це ж треба?! Навіть дитина відчуває, що похмурість пізньої осені ніяк не сприяє душевному спокою і рівновазі. А ось простий букетик, зібраний з квітів, що ростуть прямо за вікном, може відразу підняти настрій, викликати посмішку. Зігріти душу, незважаючи на сльоту. Напевно, в ньому закладений якийсь генетичний код, про значення якого знають тільки рідні люди.
У зв’язку з цим відразу ж згадався епізод з «Повісті про життя» К.Г. Паустовського, який не тільки любив, але і дуже тонко і влучно її описував, зіставляючи природу зі станом людської душі в різних життєвих ситуаціях. Зауважу, що написана повість була в роки Другої світової війни. Не втримаюся і процитую уривок з цього твору: «Іноді садівник зрізав мені кілька левкоїв або махрових гвоздик. Я соромився везти їх… і тому завжди загортав у папір дуже ретельно і так хитро, щоб не можна було здогадатися, що в пакеті у мене квіти.
Одного разу в трамваї пакет надірвався. Я не помітив цього, поки літня жінка білій косинці не запитала мене:
– І де це ви зараз дістали таку красу?
– Обережніше їх тримайте, – попередила кондукторка, – а то заштовхають вас і всі квіти помнуть. Знаєте, який у нас народ.
– Господи, через квіти і то лаються! – зітхнула молода жінка з немовлям. – Мій чоловік, вже на що – серйозний, солідний, а приніс мені в пологовий будинок черемху, коли я народила ось цього, першенького.
Хтось судорожно дихав у мене за спиною, і я почув шепіт, такий тихий, що не відразу зрозумів, звідки він йде. Я озирнувся. Позаду мене стояла бліда дівчинка років десяти у вицвілому рожевому платті та благально дивилася на мене круглими сірими, як олов’яні миски, очима.
– Дядечко, – сказала вона сипло і таємниче, – дайте квіточку! Ну, будь ласка, дайте.
Я дав їй махрову гвоздику. Під заздрісний і обурений говір пасажирів дівчинка почала відчайдушно продиратися до задньої площадки, вискочила на ходу з вагона і зникла.
– Зовсім ошаліла! – сказала кондукторка. – Дурепа ненормальна! Так кожен би попросив квітку, якби совість йому дозволяла.
Я вийняв з букета і подав кондукторці другу гвоздику. Літня кондукторка почервоніла до сліз і опустила на квітку сяючі очі.
Відразу кілька рук мовчки потягнулися до мене. Я роздав весь букет і раптом побачив у обшарпаному вагоні трамвая стільки блиску в очах, привітних посмішок, стільки захоплення, скільки не зустрічав, здається, ніколи ні до цього випадку, ні після. Неначе в брудний цей вагон увірвалося сліпуче сонце і принесло молодість всім цим стомленим і стурбованим людям. Мені бажали щастя, здоров’я, найкрасивішої нареченої і ще казна-чого.
Літній кістлявий чоловік у поношеній чорній куртці низько нахилив стрижену голову, відкрив парусиновий портфель, дбайливо сховав у нього квітку, і мені здалося, що на засмальцьований портфель впала сльоза».
Отак. А ви кажете, осінь? Головне правило в житті – не дати себе зламати ні людям, ні обставинам. Ніхто не знає, коли ми ще зустрінемося з дорогими серцю людьми. Тому цінуйте кожну хвилину з ними. Не дивлячись на погоду…
Передплата-2021
Не забудьте передплатити
У всіх поштових відділеннях України триває передплата газет та журналів на 2021 рік, у тому числі й всеукраїнського тижневика «Хазяїн», а також його додатка «Мій виноградник» та щомісячних спецвипусків.
Оформити передплату наших видань можна також у листоноші за місцем проживання, а також, не виходячи з дому, за посиланням https://hozjain.ua/subscua
Передплатні індекси «Хазяїна»: 89102, 68860 – українською мовою; 33817, 22083 – російською мовою.
Редакція.
Купуйте електронні версії наших нових видань
Що дає підписка на оновлення нашого сайту
Слідкуйте за нами в Facebook та Telegram
Також читати:
